Епізод 444: Володимир Вернадський, 19 березня 1918 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Володимира Вернадського (1863–1945), російського та українського природознавця, філософа, який у березні 1918 р. перебував у Полтаві:

Вчора ввечері поширилася чутка про повну поразку більшовиків біля Ромодана, про те, що вони йдуть геть і тікають, і що вони випустили з в’язниць злодіїв та анархістів. Самоохорони розхвилювались і посилено зібралися. В дійсності все перебільшено – але зрозуміло, що їхні дні закінчуються. Взагалі вони тут зустрічають дуже озлоблене ставлення.

Однак за ними є люди, малознаючі, невігласні, які вірять їм і пристрасно прагнуть того, що вони обіцяють. Переводять це все на більш реальний вигляд, дати від більш маєтного менш маєтному, який житиме так, як жив більш маєтний. Замість одного буржуя буде кілька дрібніших і ще гірших. Сумна роль соціалізму, який зник при цій перестановці.

Обиватель починає замислюватись і про німця. Він йому забезпечить безпеку від убивств, насильств, явних грабежів – але потому? Складне доводиться переживати і у зв’язку з українізацією. Коріння ідейного співчуття нема; традицію перервано; буде пов’язуватися з такою ж зрадою батьківщині, як і більшовики, і відчуватись як насилля. Російська культура, якщо вона, як мені здається, розвиватиметься інтенсивно – може не боятися насильницької українізації. Навряд чи можна зараз створити тут що-небудь дуже міцне.

Працюю над жив[ою] реч[овиною]. Переживаю період критики і сумнівів: дуже багато слід працювати, щоб досягнути результатів. Відчуваю, скільки ще потрібно зробити. Але разом з тим зараз слід особливо не кидати творчу роботу.

Хочеться заглибитись у критику сучасного, пошук виходу. Безсумнівно, більше за все заважає зробити це моя робота над живою речовиною. Сьогодні був у більшов. книжковій крамниці, щоб купити дещо з поточної літератури. Враження величезної пропагандистської діяльності: завалюють народ цією літературою. Витратили мільйони. Як злий геній.

Читаю всуціль Достоєвського, і по суті вперше! І відчуваю велику насолоду від його ще перших творів, як «Білі ночі». Чи міг він написати їх після заслання. Або взагалі це міг написати тільки молодий. Відповідає моїй думці й відчуттям. Життя варте, навіть якби навіть один раз воно зіштовхнулося з нескінченним.

Читав видання Полт[авського] Досл[ідницького] поля, Engler u. Prantl. Natur. Pflanzenfam. I.

(Владимир Вернадский, Дневники 1917–1921: октябрь 1917 – январь 1920, составители Марина Сорокина и др. (Киев: Наукова думка, 1994), с. 60–61. Переклад з російської)

Comments

[paserbyp]

Володимир Іванович Вернадський народився 12 березня 1863 року в Санкт-Петербурзі в сім’ї професора політичної економії. Його предки походили з іменитих українських козацько-старшинських родів, батьки були киянами. Батько майбутнього академіка був знайомий з видатними українцями того часу: Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Михайлом Максимовичем, Миколою Костомаровим та іншими видатними діячами української культури того часу.

У 13-річному віці Володимир Вернадський починає вести щоденник. Із щоденника ми дізнаємося про його надзвичайні здібності, які в подальшому житті допомагали в науковій діяльності та рятували в кризових ситуаціях.

Після закінчення гімназії вступає на природознавче відділення фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету. Володимир Іванович займається мінералогією і кристалографією, цікавиться грунтами, фізичною географією, природними водами, біологією, історією розвитку наукової думки, філософією, історією і літературою.

Закінчивши університет 1885 року, Володимир Вернадський працює хранителем університетського мінералогічного кабінету, веде активну науково-дослідницьку роботу в галузі мінералогії, кристалографії та в суміжних науках. Навесні 1888 року Володимир Іванович їде на стажування за кордон, в Мюнхен та в Париж.

Володіючи майже всіма романськими, германськими і слов’янськими мовами, працював в наукових установах Німеччини, Австрії, Італії та Франції. Впродовж багатьох десятиліть вчений мав тісні наукові зв’язки з кращими школами Франції, Італії, Німеччини, Чехословаччини, Швейцарії, Греції, Англії.

1897 року В. І. Вернадський захищає докторську дисертацію, стає професором мінералогії і кристалографії. Вчений працює професором мінералогії Московського університету, активно досліджує грунти Лівобережної України, Уралу, Польщі, Криму.

Вчений бачить перспективність у вивченні радіоактивних мінералів. 1909 року його зусиллями була створена Радієва комісія, а в 1912 році запрацювала перша в Росії радіохімічна лабораторія.

У квітні 1918 року за запрошенням уряду Української Народної Республіки Володимир Іванович Вернадський переїздить до Києва, де очолює Комісію з організації Української академії наук, Української національної бібліотеки та комісію з питань вищої школи.

У жовтні 1918 року Володимира Івановича Вернадського обрали першим президентом Української академії наук (УАН), яка складалась з 45 установ.

У 1919 році академік переїздить до Криму, обіймає посаду ректора Таврійського університету (нині – Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського).

1921 року В. І. Вернадський повертається в Петроград, очолює відділ Мінералогічного музею, організовує експедицію в Сибір, на місце падіння Тунгузського метеорита. Володимир Іванович бере активну участь у створенні Радієвого інституту та очолює його.

У 1922 – 1926 рр. перебуває у відрядженні у Франції, читає лекції з геохімії в Сорбонні.
Після повернення з відрядження організував відділ живої речовини в Академії Наук СРСР та Комісію з вивчення важкої води. З 1935 року вчений працює у Москві, бере участь в організації ряду наукових комісій, вивчає проблему «життя в космосі».

У роки політичних репресій Володимир Іванович відмовився від усіх адміністративних посад, залишившись тільки науковим консультантом. Був обраний членом геолого-географічного, хімічного та фізико-математичного відділень АН СРСР.

Академік продовжував працювати над створенням ядерної енергетики, перспективність якої зрозумів ще кілька десятиліть тому, передбачивши в 1910 році розщеплення атома.

Під час Другої світової війни Володимир Іванович був евакуйований до Казахстану. 1943 року вчений повернувся до Москви і зосередився на написанні хроніки свого життя, історії зародження і розвитку ідей.

6 січня 1945 року Володимир Іванович Вернадський помер. Похований у Москві.
Наукова спадщина В. І. Вернадського вражає. За життя вченого було опубліковано 416 наукових праць: з мінералогії, біогеохімії, історії наук, кристалографії, радіогеології, ґрунтознавства та інші. Вчення про біосферу мало хто з його сучасників розумів, і багато робіт науковця було видано лише через десятиліття після його смерті.