assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Григорія Дем’яна (1929–2013), українського історика, етнографа та фольклориста, у 1987 р. – вчителя Веренчанської середньої школи в Чернівецькій області:

На світанку автобусом вирушив до Дрогобича, а потім до Самбора. Кілька годин шукав могил Омеляна і Теофіли Бачинських на місцевому цвинтарі, але марно. Допомагала мені в цьому вчителька-пенсіонерка Карпінець Розалія Миколівна. Кладовище справляло дуже прикре і болюче враження. То в одному, то в іншому місці натрапляєш на розбиті гробівці, порозламувані домовини, в яких людське сміття шукало золота. На старих похованнях влаштовуються нові і хтозна, чи десь ось так же не перекопано і знищено могилки засновника українського театру товариства «Руська бесіда» у Львові та його дружини. Карпінець Р. М. обіцяла за допомогою старших інтелігентних людей із Самбора продовжити розшуки могил О. Бачинського і Т. Бачинської.

Вона ж познайомила мене з Зеновією (Зінаїдою) Михальчук, від якої я зафіксував на магнітофонну стрічку спогади про Філарета Колессу, про сучасника і приятеля Івана Франка з Ботівки Вижньої на Турчанщині Ілярія Солтикевича. Подарувала й фотографію цієї людини, розказала, як поляки знущалися над бойками в 1939 р., тощо.

Сумно писати про те, що з усіх людей, до яких я звертався того дня в Самборі (а їх було близько трьохсот), жоден не міг нічого сказати про могили О. Бачинського та його дружини. Мало того, ніхто про них нічого й не знає, ні старші, ні учні, ні студенти. Жодного разу, як заявляли мені хлопці та дівчата, в школах про це не чули, а про якусь екскурсію на цвинтар ніхто й не догадався.

Не без труднощів придбав квиток на автобус і біля 16-ї год. приїхав до м. Турки. Звідси автобусом десь через 20 хв. поїхав до села Мохнате. Далі жодного транспорту не було і я пішов пішки. Дорога геть розмокла. Скрізь навозили десь восени багато гравію з глиною, трактори та автомашини все це перетворили в суцільну «болотяну кашу». Перехід був не дуже приємний і тривав понад 2 год. Десь близько 8-ї год. вечора я прийшов до внука Сидора Пасічинського – Ярослава Стецишина, який листовно запрошував мене навідатися до нього.

Того ж вечора записав його перекази про діда – поета і фольклориста та розповіді про дітей і внуків Сидора Пасічинського. Не дуже багато міг Ярослав Стецишин розказати, але кожна його інформація була для мене дуже цінною. Серед різних відомостей особливо цінна звістка про те, що Сидор Пасічинський ще від студентських років як дорогоцінну реліквію зберігав фотографію, на якій він був разом з Іваном Франком. На жаль, необізнані й нерозважні особи у перші післявоєнні роки цей знімок знищили. Пропала й бібліотека С. Пасічинського, а його 30 томів рукописів спалили ще угорці під час першої світової війни. [...]

(Василь Сокіл, Ганна Сокіл, Галина Коваль, і Наталія Сокіл Клепар, З-під Маківки – в науку. Життя і діяльність Григорія Дем’яна (Львів: Інститут народознавства НАН України, 2024), с. 432–433)


Profile

assassins_cloak: (Default)
Плащ убивці

June 2025

S M T W T F S
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 2728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 27th, 2025 05:36 pm
Powered by Dreamwidth Studios