Епізод 380: Олександра Добровольська, 14 січня 1948 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Олександри Хмельковської (Добровольської) (1930–2016), української метеорологині, у січні 1948 р. – мешканки Черкас, учениці середньої школи:

Канікули минули не дуже весело: один лише раз була в кіно. То якось зайшли до мене наші десятикласники, навіть Альоша був. Ми покричали, в повному сенсі цього слова, у нас. А потім вирішили йти мандрувати. Була 9-та година вечора. Витягнули з дому Аллу і Нюру. Після цього вирішили послухати радіоприймач у Толі. Так, звичайно, і зробили. До 12-ої г. співали, танцювали в новому Толиному будинку.

Розпочалося друге півріччя. Для того, щоб ми, актив класу, краще займалися, нас викликали на педраду. Ну, я, як класорг, виступала першою. Поставила цілу низку вимог класу перед школою. Обіцяли виконати. Засідали до 5-ої години вечора. Просила, щоб для нас організували бесіди з фахівцями різних професій. Хоча одну таку я вже провела з Кларою. Вона радить поступати до Ленінградського хіміко-технологічного на лікеро-горілчаний. Але мені соромно чомусь іти в харчовий. Скажуть, через вигоду пішла. Та я й сама абсолютно жодної вигоди не хочу. От піду в метеорологічний. І нехай посилають на Нову Землю чи ще куди-небудь. На педраді питали, куди ми думаємо поступати. Я так і сказала. Сьогодні були ксм [комсомольські] збори. Ми хотіли з дівчатами головою обрати Альошу, а висунули мою кандидатуру, т. як у нього боліла голова (він поранений, контужений). Розбирали справу одного нашого комсомольця, Віктора Чабаненка. Іван Митрофанович висунув пропозицію виключити його з комсомолу. Всі інші, звісно, не хотіли вже висувати інші пропозиції. А я вирішила так (поки говорили ті, що виступали з цього питання), що виключити можна завжди, не пізно. Ми повинні його виховувати, а не викинути за борт нашого життя. Написала про це І. М. Він прочитав, посміхнувся (я, щоправда, просила його, щоб він не мав мій учинок за ліберальний) і взяв назад свою пропозицію. Віктору ухвалили винести строгу догану зі внесенням в особову справу. Це його виправить, я більше ніж впевнена. Завтра класні збори. Знову до 5-ої години будемо засідати. А післязавтра батьківські збори.

(Александра Хмельковская, «Хочется обнять весь мир». Дневник школьницы и студентки (Черкассы: Издатель Александр Третьяков, 2017), с. 63–64. Переклад з російської)

Comments

[paserbyp]

Колишній працівник черкаського радіо, а нині – журналіст україномовної американської газети «Свобода» Лев Хмельковський приїхав до Черкас, щоб узяти участь у презентації книжки своєї покійної дружини Олександри під назвою «Хочется обнять весь мир», виданої нещодавно в черкаському видавництві Олександра Третякова.

– Моя дружина померла торік. Розбираючи її папери, я знайшов ці щоденники. Раніше ознайомитися з ними я не міг, адже незручно читати щоденники дружини, коли вона порається десь на кухні, – розповів Лев Костянтинович. – Ці щоденники, написані під час її навчання в черкаській школі №5 і Ленінградському гідрометеорологічному інституті, мене зворушили. Й не тільки тому, що це – моя дружина, а й тому, що я побачив світ того часу – як люди жили, про що переживали, які фільми дивилися...

Після завершення інституту Олександра Хмельковська багато років працювала на метеорологічній станції при Черкаському аеропорті. Наприкінці 1990-х років вона з чоловіком і дітьми вихала до Сполучених Штатів Америки, де останні роки жила в українському селі у штаті Нью-Джерсі.