assassins_cloak: (Default)
[personal profile] assassins_cloak
Зі щоденника Уладзіміра Караткевича (1930–1984), білоруського письменника і поета, який у листопаді 1985 р. перебував у Гомельській області:

Вчора погано працювалося. Сам не знаю чому. Дощ перешкодив полюванню, а я, дурень, замість роботи сидів і читав, затиснувшись у кут дивану. Читав «Нотатки дрібнотравчатого» Дріянського і відчував тиху зворушеність від мови, від побуту, від жаргону, який у білоруських мисливців, звісно, багато в чому інший, але теж не дуже змінився за століття.

Почав есе. Вирішив назвати «5966-й рік». Написав трохи і відчув: не можу більше. Пішов у місто, купив пару книжок, повернувся, до пізньої ночі читав Селінджера.

Сьогодні дядько розбудив зранку. Легко, але тепло одягнулися, ноги в онучі, в чоботи, рушниці на плечі. Пішли. Дядько з Сяргєєм ішли осторонь, і Альма з ними. Оранка в саді, забуті яблука на деревах, сіро, висять над Переровом жовті дубки, міцніє Дніпро.

Переліски такі чисті, рожево-руді від беріз, зелені від ялин. Пливе, виривається з-за насаджень дим поїзда. І їхав би кудись, і навіки залишився тут. Тягнеться, вибухає, лягає на дерева дим.

Шукали в островах, на оранці, на озимині. Бачив кілька лежанок. Здоровенні звірюки. Вилежали чорт знає скільки землі. На оранці сліди зайців, лисиця пройшла, кабан, трохи далі в ліс сліди гоструватих лосячих копит.

Один із зайців ліг метрах у десяти від дороги зі Щибрина берегом на переїзд. Сполохав його, напевно, мотоцикліст, якого ми бачили здалеку. Він скочив і побіг під схил – по слідах було видно – у сосновий лісок. Пішли туди. Мимохідь зайшли краєм у лісок і набрали Сяргєю в сітку холодних зеленок. Гострий осінній холодний запах. У сосняку трави вибиті осінню, і без них особливо вирізняються сизі подушки лишайника і рожевий підпушок біля коріння якихось сухих стеблинок, невідомо навіть яких.

На наше нещастя, там двоє хлопців рубали ялинове гілля для саду. Колишні дядькові учні, і мене пам’ятають з виступу. Сказали, що зайця того вони стуком сокир злякали, і він пішов через дорогу на Старе Село. Тьху!

Знову пішли по слідах, і сліди ті загубилися в озимині. Нічого не вполювали. І дякувати богу, що не вполювали. З кожним роком це важче. Але такого щастя, як від цієї ходьби – ніколи не було.

Особливо як на хвилину пробилося сонце, і на озимині окремі росинки заблищали помаранчево-блакитним, наче кололи очі.

Йшли назад. Знайшли біля стовпа зовсім свіжу густерку. Напевно, ворона занесла, та й кинула, перелякана. Ясно, глушать. Кожного дня лунають вибухи. Все начальнички. Бідніє, німіє річка.

Прийшов додому. По обіді закінчив есе, відніс і відправив його з поштамту. На вечерю прийшов Сяргєй Мікітович Гансовський. Говорили про полювання, про те, як тиждень перед сезоном полювання жили в лугах, як ловили браконьєрів і яка була історія з Русецьким, стриєчним братом нашого і повною його протилежністю, і Тарасевичем з ЦК.

Тепер от він пішов. Галя і мама цілий день вовтузилися на кухні: фарш для пиріжків з грибами, заливна севрюга, крілик з буряками по-білоруськи, смажений по-рогачовському гусак і т. д. Навіть я крутив хрін. Ось вони закінчили. Галя ще домиває підлогу. А я дописую оце. Ніч. Пів на одинадцяту. Буду вкладатися, завтра постараюся до обіду попрацювати.

(Уладзімір Караткевіч, “...Трэба церабіць сваю сцежку. Дзённік 1965–66 гадоў”, Дзеяслоў 5 (2015), с. 217–218. Переклад з білоруської)



This account has disabled anonymous posting.
(will be screened)
(will be screened)
If you don't have an account you can create one now.
HTML doesn't work in the subject.
More info about formatting

Profile

assassins_cloak: (Default)
Плащ убивці

July 2025

S M T W T F S
   1 2 3 4 5
6 7 8 9 101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 10th, 2025 09:22 am
Powered by Dreamwidth Studios