assassins_cloak | Епізод 302: Даніел Крман, 28 жовтня 1708 року

Зі щоденника Даніела Крмана (1663–1740), словацького письменника, суперінтенданта лютеранської церкви, у 1708 р. – керівника посольства до Карла XII:

Звільнила нам місце школа, з якої ми у двадцять першу Троїсту неділю, тобто 28 жовтня, рушили до Стародуба. Ще ми не пройшли й півмилі, як наш слуга, що керував возом, зі стрімкої гори перевернув його і я, закутаний у плащ, полетів коміть головою. При цьому паді я відчув біль серця, спричинений ударами складених на ньому рук. Цей біль тривав кілька тижнів.

Під горою було мочаристе місце, а на другому боці було видно метушню калмиків, які в тумані, який їм вельми сприяв, гострили зуби на шведські вози. Місто було довше, ніж чверть милі, оздоблене церквами. Якийсь шведський вершник, бажаючи випробувати геройство калмиків, рушив їм назустріч, але вони при нападі використали довгий об’їзд, і скільки разів швед наступав на одного калмика, стільки разів той другий, пришпорюючи коня, відступав.

Залишивши місто ліворуч, їдемо через гірки по п’ятах королівського двору. Щойно, одначе, ми вийшли на відкрите поле, побачили, що передні вози надто поспішають, а за ними королівські на якийсь час зупинились. Їдемо єдиним нашим возом і, відділені від передніх і тих, що за нами, раптово бачимо, що галопом навпроти нас скаче яких двадцять калмиків. Що робити? Догнати інших ми не могли б, бігти назад до своїх було би теж небезпечно. Наш кучер не звик керувати возом в запряжці, а ворог не був далеко від пострілу рушниці. Але в біді допоміг Бог. Він додав кучерові сил і той – проти нашого сподівання – гнав коней якомога швидше. Я при цьому, підбадьорений співмандрівником, піднятою палкою замість рушниці, наганяв страх на ворогів. Але вороги, побачивши, що королівські війська приходять нам своєчасно на допомогу, перестали нас переслідувати. Ці королівські вояки називаються Einspänniger zur Bedeckung [одноупряжна ескорта].

Уникнувши небезпеки, ми радо заспівали: Дякуємо, Захиснику наш, за охорону. В цей день Ти нас доглянув, зберіг від ворогів і т. д.

Але це ще не був кінець нашої біди. Нам треба було подолати мочарисько, де під вагою старих і переповнених возів і ними глибоко занурених у мул дерев затримався на пару годин один віз, а ми, всі останні, мусили зносити дикий вітер, доки вояки визволили цей віз з мулу. Деякі вершники, зробивши пару кроків поза кепсько утрамбованою дорогою, поспішили й загрузли глибоко в болоті, довго не маючи змоги зрушити ані вперед, ані назад.

Біля десятої години ночі дійшли ми до якогось села, де роздобули чимало соломи, а від ризького капітана Федора – буханець недопеченого й вельми чорного хліба, котрий одначе зголоднілим знаменито смакував. Мені, правда, недавня недуга відібрала легке ожиріння. Це посилило апетит і таким чином смакувало мені все, що було під руками. Коли б я перед тим з’їв трохи більше капусти, гороху, буряків, редьки, риби, а ще й свинини, мусив би зносити біль шлунку. Довелось переконатися, що Божа доброта поборює слабкість природи.

(Даніел Крман, Подорожній щоденник (Itinerarium 1708–1709), переклали зі словацької Ольга Булах і Григорій Булах, впорядкування Миколи Неврлого (Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2010), с. 50–52)