Епізод 131: Вікторія, 10 травня 1839 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Вікторії (1819–1901), у 1839 р. – королеви Великої Британії:

За 7 хв. 2-а до мене прийшов лорд Мельбурн і залишався зі мною до за 10 хв. 3-тя. Він почувався добре; приїхав сюди і спитав, як мої справи. Я вручила йому відповідь сера Роберта Піля, яку він прочитав. Він почав з тієї частини, де сказано: «певні зміни», – але я сказала, що певні чи всі – це однаково, – і лорд М. сказав: «Я мушу подати це до Кабінету». Лорд М. показав мені листа від лорда Ґрея з цього приводу, – він добряче стривожений, вважає, що я була права, і все ж частково сумнівається; один від Райса, який жахливо наляканий і бажає, щоб дами від вігів пішли у відставку; і один від Ленсдона, який бажає заявити, що дами мають піти у відставку. Лорд М. також бачив герцога Річмонда; і лорд М. каже, що нас можуть перемогти; я відповіла, що ніколи не поступлюся, і надалі ніколи не звертатимуся до послуг Піля. Лорд М. сказав: «Отже, ви за те, щоби наполягати на своєму?», я відповіла ствердно. Я спитала, що думає Кабінет; він відповів, що Джон Рассел рішуче за те, щоб не поступатися; Данканнон теж переконаний; Голланд, лорд Мінто, Гобгауз, канцлер – усі за те, щоб стояти на своєму, Томсон теж, і Норманбі так само; Райс і Говік стривожені. Ми ще раз усе обговорили; я сказала, що не можу чекати його порад, як діяти; я змушена діяти одноосібно, з чим він погодився. Лорд М. був дуже добрий, сказав, що вони мають скликати Кабінет наступного дня; Кабінет мав зібратися у нього вдома о 10; він прийде на бал, як і очікувалось, і обіцяв, що пришле до мене Джона Рассела. – Бачила лорда Джона від за ¼ 4-та до за ¼ 5-та і все йому повторила; ми цілковито погодились, і я сказала йому, що сподіваюся, що вони мене підтримають, як і я їх довго підтримувала і підтримуватиму надалі, і він відповів, що вони робитимуть це настільки довго, наскільки це можливо.

О 10, як завжди, я пішла до 1-ої бальної зали, де були всі мої люди. Маленький Адольф Чічестер, син бідного лорда Темплмора, цілує руки як паж; дуже гарний хлопець. У цій кімнаті до нас приєднався великий герцог у супроводі графа Орлова, принца Генрі Оранського, тітки Глостер, герцога і герцогині Кембриджських та Августи. О ½ на 10-у ми зайшли всередину; це було досить формально, і всі виглядали стурбованими; лорд Мельбурн стояв біля дверей більшої бальної зали, і я трохи з ним поговорила. Після того, як я зробила коло, почалися танці; я танцювала перший танець з великим герцогом; другий з принцем Оранським (великий герцог і леді Фанні були моїми візаві), і третій з лордом Малґрейвом. Після 1-ої кадрилі Піль і герцог Веллінґтон виглядали дуже засмученими. Всі мої друзі були дуже добрі. Лорд Мельбурн підійшов до мене і поставив кілька запитань; він запевнив мене, що почувається цілком добре; думаю, що він пішов негайно після цього. Тоді ми пішли до іншої кімнати, де я танцювала з князем Долгоруким, а потім з лордом Дуґласом; о 1-ій ми пішли вечеряти. Після вечері танці стали набагато жвавішими. Я танцювала з лордом Марчем; потім з лордом Брюсом. У нас була мазурка, яка справді вдалася дуже добре. Леді Купер якийсь час сиділа біля мене і дуже раділа тому, що відбувалося. Потім ми знову перейшли до меншої бальної зали, і бачили, як танцюють двоє Пілів – великий герцог сидів біля мене – і я завершила бал кадриллю з великим герцогом. Я залишила бальну залу о ¼ по 3-ій, дуже задоволена, тому що мій розум став щасливим.

(The Girlhood of Queen Victoria: A Selection from Her Majesty’s Diaries Between the Years 1832 and 1840, edited by Viscount Esher, Vol. II (London: John Murray, 1912), p. 173–175. Переклад з англійської)