Епізод 124: Сергій Єфремов, 3 травня 1929 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Сергія Єфремова (1876–1939), українського літературознавця, громадського і політичного діяча, у травні 1929 р. – академіка Всеукраїнської академії наук, мешканця Києва:

Вчора було «єднання» Академії з приїзжими з Донбасу робітниками. Я, звісно, не пішов на це фарсове «єднання», все значіння якого в тому, що з обох боків виявлено свідоме дурисвітство і несвідомо видано обопільно testemonium paupertatis [свідоцтво про бідність]. Ті, хто там був, оповідають, що вражіння від цього «єднання» просто огидне. З одного боку хамський тон зарозумілого невігласа: «Дайош науку – зараз, моментально»; з другого хамські ж таки виправдування переляканих учених, що не здобулися на гідне себе слово і заікаючись давали обіцянки, яких виконати не збираються і яких серйозно ніхто й не бере. Наостанці Заболотний підписав – мало не власною кров’ю – якийсь контракт (!) про обов’язання Академії перед робітниками Донбасу... Кому ця зовсім не смішна комедія потрібна?

Не обійшлося й без розмов про мене. Той самий, що вимагав, щоб йому з кишені зараз же на стіл виклали науку, згадав, що вони, робітники, чули про Академію тільки через те, що такий-то, ім’ярек, академік, «ширить про нас брехні за кордоном», – і на цю брехню Заболотний нічого кращого не знайшов сказати, як прилюдно подавши брехню ж таки, що пом’янутий ім’ярек обіцявся, що «більше не буде». Варт Пац палаца, а палац Паца, або – яке їхало, таке здибало...

(Сергій Єфремов, Щоденники, 1923–1929, упорядники Олексій Путро та ін. (Київ: ЗАТ «Газета “Рада”», 1997), с. 760–761)

Ілюстрація: Сергій Єфремов і Данило Заболотний.