Епізод 851: Емілія Слушкевич, 30 квітня 1947 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Емілії Слушкевич (1888–1982), польської вчительки та громадської діячки, у 1947 р. – мешканки Сянока:

Від ранку Сяноком кружляють чутки, що мають виселити спочатку українців, потім поляків. Має залишитися тільки лісництво і ще якась установа. Паніка. Нікому нічого не хочеться робити, навіть жити. Вже стільки разів нам шарпали нерви – стільки разів ми жили під загрозою евакуації, що нам уже і психічних сил бракує. Хто взагалі керує в Польщі? Хто приймає рішення про евакуації на нашій польській землі?

Сьогодні привезли два автомобілі схоплених українців, які хотіли перейти польський кордон і знову осісти серед нас. Це ті, яких совєти вивезли на схід, кинули їх на милість долі. Повертаються. Кажуть, що воліють загинути тут, аніж повертатися на той бік. За свідченнями тих, що там були, уся наша східна земля, з якої виселили людей, – безгосподарна. Ніхто не засіває поля, ніхто не замешкує територію, а війська стоять на кордоні Збруча. Такі от звістки надходять.

Очікують на транспорти наших переселенців – тих решти зі Львова та інших міст. Останні переселенці! Апатія серед нас велика. Ніхто не має охоти братися за жодну справу, крім найбільш необхідної, від якої залежить шматок хліба. Мало хто ремонтує дахи, плоти, господарство. І так треба буде це покинути... Виселяють нас... Все йде на знищення. Цілі гірські села, які ще залишилися після вивезення совєтами на схід, вирушають тепер на захід, аби заселити Повернені території. Можливо, дехто радий, бо тут була біда. Так нас постійно лякають, що не знаємо, за що хапатися, щоби розігнати погані думки. Добре почувають себе ті, що знайшли зручну опору в партії. Насміхаються з усього світу. Нічого дивного, що на балах і забавах, яких не бракує, п’ють і насолоджуються життям. Хто може, виривається зі Сянока, чи принаймні робить кроки, щоб невдовзі покинути місто, яке не має перед собою жодного майбутнього. Занепадає наше кохане місто, знелюднюється. Тепер після виселення сіл повністю завмре торгівля. Набілу не дістати вже нізвідки. Дорожнеча зростає. Ціни споживчих товарів зовсім не відповідають місячним заробіткам. Наприклад, один кілограм масла коштує десяту частину платні. Платня п’ятсот злотих – кіло масла – п’ятдесят злотих. [...]

(Emilia Słuszkiewicz, Sanok. Od Franciszka Józefa do Gomułki. Wspomnienia i dziennik (Rzeszów: Libra PL, 2025), s. 466–467. Переклад з польської)

Ілюстрація: виселення українського села в Бескидах, квітень 1947 р.