![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗі щоденника Альгірдаса Кумжі (1956), литовського політичного діяча та дипломата, у квітні 2004 р. – учасника сходження на гору Шиша-Пангма в Гімалаях:
Спокійний звичайний ранок.
План вирушити рано зазнав поразки через буйну хмару, що огорнула вершину Шиші-Пангми.
Іспанець учора попрощався, але залишився. Тепер він, сумний, стоїть біля намету й чекає, коли тибетці складуть його майно на двох яків. Міндаугас не упускає нагоди погомоніти іспанською. Іспанець родом із Барселони, бував на Чо-Ойю і Аконкагуа.
Мов ужалений, із намету вискочив керівник, бо як іспанця сполошився й упав на його намет. За міліметр від комп’ютера. Комп’ютер із втиснутим яковим копитом був би опинився в музеї АйБіЕм, а ми б залишилися без половини мозку і без зв’язку зі світом.
Клайпедівець Саулюс зчиняє бунт: треба вставати о п’ятій, а о шостій уже вирушати.
– Тепер ми найкращий час просипаємо, а йдемо під палючим сонцем, – сварить нас Саулюс.
Бунт не вдався. Команда спокійно п’є чай.
І лише близько одинадцятої рушаємо з табору. Сьогодні ми мали б добратися до першого табору. Знов немила мені дорога. Вони все це називають мореною, а для мене то лиш брудний зсув і нескінченне каміння.
У коморі навантажили солідні рюкзаки. Ноги запхнув я в ті саркофаги, що звуться мілетами. Міндаугас кинув якусь залізяку з різьбою, і я трохи поранив руку. Керівник простягає моток із чорною ізоляцією:
– Заклей! Завжди я маю під рукою ізоляцію: чи дріт обмотати, чи черевик порветься.
Спочатку лабіринт льодових стін. Міндаугас одразу оживає:
– Лід, сніг – інша стихія. Серце радіє!
Теплий сонячний день. Іду зв’язаний з Міндаугасом. Він – запальний педагог. Сам на Кавказі пройшов льодову школу, тепер щиро повчає мене: дихати, ставити ногу, заганяти кігті, спускатися по льодовій стіні:
– Ні про що не думай, лічи кроки!
Мабуть, і керівник звелів повчити мене. Компетентний і терплячий учитель свого досягає. Невдовзі я вже цілком сміливо деруся по льодових брилах.
Вийшовши з льодового лабіринту, опиняюсь перед гігантською льодовою фортецею в п’ятдесят градусів крутизни, покритою снігом.
Сил іще вистачає, подолали б і фортецю, якби ж не розшаленілася хуртовина. Уже майже нічого не бачу. Мої друзі он сходять метрів за п’ятдесят, а їхні сліди вже замело. Стає ясно, що табору на висоті 6400 метрів сьогодні не досягнемо. Вітер знову підкорегує наш план. Може, треба було не йти, ще день почекати. Але ніхто вже не має терпіння сидіти в наметі.
Керівник, добре обдивившись навколо, біля льодовика знаходить на ночівлю доволі безпечний куток. Тут ставимо два намети, металевими болтами пригвинчуємо їх до льодової гори. Вітер рве намети, рве і нас, в очі валить сніг. Тут керівник ожив, бо нарешті почався справжній похід – із хуртовиною і льодовиками.
– Вранці тут було дуже гарно, – пробує перекричати вітер. А може, підіймає мені настрій. Перевіряємо інвентар для завтрашнього походу. Пов’язки, карабіни, мотузки.
– В тебе є жумар? – запитує Міндаугас.
– А що це?
Отримую металевий інструмент, завтра розпитаю, як ним користуватись. Льодовий альпінізм – для мене цілковита новина, але Міндаугас обіцяє мене всього навчити.
Сидимо, заметені снігом, на висоті 5950 метрів. Вітер розходиться ще дужче. Що буде завтра?
Завтра погода також не може бути чудовою. Теплó й сирість, кажуть, розворушують лавини. Завтра буде завтра, а тепер усі, втомившись, позасинали. Чай заваримо пізніше. Слухаю, як вітер у бік намету вибиває шизофренічну джазову мелодію.
Близько восьмої вечора вітер зовсім оскаженів. Поруч скрикнув птах.
Керівник каже, що торік на Евересті таких бридких днів було всього два. Шиша завжди славилася вітрами. Альпіністи цю гору називають полюсом вітрів.
– Історія повторюється, – каже Саулюс. – Торік так було біля Полярного Кола. В узголів’ї хуртовина намете стіну й почне кидати сніг через верх намету. Якщо хуртовина ще дужче розгуляється, доведеться знести намет і рятуватися під брезентом. – Таке було повчання Саулюса, яким не довелося скористатись.
Шиша, пошаленівши години три, заспокоїлась, і ми, задерши голови, милуємось чудовим небом.
Міндаугас висунув руку з намету, нагріб біленького снігу, й через кілька хвилин запахло чаєм. Саулюс нарізає житній хліб. Як у сусідньому наметі почуваються керівник і Еугеніюс, не маємо жодного уявлення – там панує тиша. Мені здається, вони заснули й супу не варили.
Заснули й ми. Під животом відчуваю льодове тіло Шиші.
