Епізод 413: Ольга N., 16 лютого 1943 року

Зі щоденника невідомої ближче жінки на ім’я Ольга (1923–?), вчительки, у 1943 р. – мешканки Знам’янки:

Така теплінь! Сніг тане... Прогулятися б, але грязюка... От ми у нас вдома: всі, крім Жені. Вона вже не з нами... Я все думаю, що це не надовго. Сидимо слухаємо патефон... Раптом у дім входить солдат, у німецькій формі, але я в ньому могла впізнати кавказця. Він питає, чи нема у нас для нього квартири, переночувати. Я брешу, що у нас на квартирі німець. Він або бачить, що я брешу, або передчуває це, т. як, вочевидь, зустрічав уже такі відмовки. Я знову брешу йому! А він таким страшним мені видався! Та ще чогось так дивиться... Ми його скерували до тьоті Віри, вона у нас староста вуличного комітету. Ну ми так і подумали: якщо росіяни такі будуть, коли прийдуть, то якраз буде нам... Повісять! Кажуть, що особливо погано поводяться з перекладачами і т. п. Чи вірити цьому всьому? Ні! Мені не страшно, тому що я ні у що не вірю!

(Дневник. Мысли. Детали. “Я не могу относиться с презрением к своим врагам, если даже не – наоборот. Хотя во мне все и кипит”, передмова Олени Бетлій, Катерини Диси, Юлії Кислої, у Україна модерна. Архів [2014], с. 14. Переклад з російської)

Ілюстрація: Знам’янка в роки війни. Фото з німецьких архівів.