Епізод 328: Григорій Ґалаґан, 23 листопада 1838 року

Зі щоденника Григорія Ґалаґана (1819–1888), українського поміщика, громадського діяча, у 1838 р. – студента Петербурзького університету:

Я цілковито розумію слова Федора Васильовича [Чижова; наставника автора], коли він каже: «Щоби не стати ницим, не слід писати рано повістей». Це дійсно правда: щоби писати повість чи, скоріше, щоби написати бодай трохи порядну, належить знати людей, належить уже прожити трохи на світі, і тоді можна правильно зобразити характери людей; без цього можна написати повість, але що вона буде? чим наповнить її 19-річна людина (особливо я, який зовсім ще не жив), якщо не загальниками? Все це я знаю, але незважаючи на це, мені страшно хочеться писати повість. Мені все здається, що та, яка будується в моїй уяві, маю бути дуже доброю. Яку я створив прекрасну жінку! о миле, привабливе створіння! що може з тобою рівнятися... Що я роблю? навіщо я даю волю своїй уяві? це для мене дуже шкідливо! але я вибачаю собі; я мало працюю, зовсім не виходжу, і цілком природно, що тоді уява бере гору, і у мене перед очима постають безперестанку жінки, милі жінки! Я сьогодні виходив гуляти, кожна порядна собою жінка мені здавалася красунею, і я готовий був кожну з них зупинити. Жахливо! сам знаю, що жахливо, але нічого робити; днів через 5 (коли поставлять міст) приїде обоз і привезе...

(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)

(Григорій Ґалаґан, Журнал (1836–1841), упорядкування: Марина Будзар, Євген Ковальов, за редакцією Ірини Колесник (Київ: StreamArLine, 2020), с. 61. Переклад з російської)