Епізод 306: Геннадій Петров, 1 листопада 1953 року

Зі щоденника Геннадія Петрова (1936–1996), українського журналіста, краєзнавця, у 1953 р. – мешканця с. Талалаївка, тепер селища Прилуцького району Чернігівської області, учня середньої школи:

Холодно. А у мене носити взимку нічого. Батько не купить. Надія на братів. Ходжу в материній куфайці... Писати поему – спалювати свою душу. Поетом можу я бути, але вчитися мені потрібно багато, дуже й дуже багато працювати. Домашня обстановка і особисте життя цьому не сприяють. Мучать очі – не дозволяють багато читати. І вся моя нервова система в напрузі. Песимізм заповз, як гнилий хробак, у душу. Я злий на себе. Куди я поступлю? Як житиму? Із захопленням прочитав біографії декабристів. Про кожного окремо не пам’ятаю, але склався один образ – людина розумна, з могутньою душею, з прагненням уперед, сильна духом і тілом. Розум і енергія – основні її риси. Сміливість.

Читаю книгу Гуторова «Про поетичну майстерність Маяковського». Перша книга про те, як працювати над віршем.

(Петров Геннадій. Щоденники. Нариси. Статті, упорядники Людмила Покидченко та ін. (Київ: Фенікс, 2016), с. 27. Переклад з російської)