Епізод 209: Олександра Радченко, 27 липня 1930 року

Зі щоденника Олександри Радченко (1896–1965), української вчительки, у 1930 р. – мешканки теперішньої Харківської області:

Пройшло багато часу. Й так багато цікавих моментів, можна сказати, історичних. Колективизация насильством не пройшла. З початку посіву спалахнули бунти. Селяне ненавидять владу за неподобства. Весняна заготівля хліба – це цілковите вимагання хліба... Зметають хліб до останньої зернини. Далі селяне будуть, мабуть, голодати.

Все це породило незадоволення й гнів. Насильницька колективізація скоро привела до повного знищення останнього. М’яса тепер немає. Появляється м’ясо дуже рідко по жахливо дорогій ціні... В кооперативах нема ничого. Цебто немає ні матерії, ні білизни. Чулок немає нияких. Мила немає. Ниток немає й т. ін. Ничого немає.

Що це визначає, нихто ничого не знає. Життя стало огідним для всіх й материально, й духовно. Правди немає. Всі брешуть один одному, починаючи з верхівки. Брешуть комунисти, брешуть беспартійні. Кожному дорогий кусок черствого хліба, тому брешуть.

Забалакати, крикнути, що роблять не те, що треба бояться. Нема героїв. Нема ідейних, порядних людей.

Владу ненавидять всі. Ненавидять й паперові комуністи, беспартійні, яких 90%. Гроші падають в ціні. Розмінних грошей немає. Що буде – побачимо.

(“Щоденник учительки Олександри Радченко”, у «Репресовані» щоденники. Голодомор 1932–1933 років в Україні, упорядкування, вступна стаття, загальна редакція Ярослава Файзуліна (Київ: Фенікс, 2018), с. 35–36)