Епізод 183: Іван Лисяк-Рудницький, 1 липня 1949 року

Зі щоденника Івана Лисяка-Рудницького (1919–1984), українського історика і публіциста, у 1949 р. – мешканця Женеви, студента Інституту вищих міжнародних досліджень:

Тиждень повний усяких занять. У понеділок-вівторок, сидів здебільша в «Palais des Nations». Секретаріат ООН, європейська секція, зорганізував конференцію з не-урядовими організаціями («Organisations non gouvernementales»). Завдання конференції: пропаганда ідей ООН між широкою громадськістю; якими засобами це досягти? Між 150 організаціями була також «Федерація Вільних Журналістів» з Лондону. Делегація складалася з одного польського журналіста з Лондону, який випадково був у Швайцарії на вакаціях (пан [прізвище пропущено]), ред. Мелень з Фрибурґу, один болгарин з Цюріху, кол. болгарський посол у Швайцарії (M. Mileff) та врешті я. Поляк з Лондону та болгарин привезли декларацію, яку хотіли зачитати на конференції. Але швидко переконалися, що конференція має чисто технічний характер і що нема ніякої можливости виступати на ній з політичними деклараціями. Отже ми сиділи тільки в ролі «обсерваторів». Втрачений час! Всетаки було цікаво подивитися раз трохи ближче на цей «цирк». Це спостереження підтверджують цей давній погляд, що вся УОН з її безчисленними прибудівками ця безсоромна «лавочка». Які велетенські гроші там видають! Скільки паразитів там примістилося! Неприємно вражає велика скількість жидів. На згаданій конференції головну ролю грав польський жидок, п. Шапіро. На коридорі випадково стрітив я жидівську комуністку з Чехії, Фройндову, вульгарну й антипатичну дівку, що її собі ще добре пригадую з її ком. виступів на університеті. Отже вона теж примістилася в ООН. Це типово. – Коли я в понеділок прийшов на пленарне засідання конференції (відбулося воно в направду гарній монументальній залі «Ради» Союзу Народів) сів я випадково... коло кого? Пана Coколіна! Він репрезентував якусь свою комуністичну лавочку, «Equipes de la раіх», що в ній діячкою є пані Dimnid, мати Claire, приятельки Романа Кметика.

Я був вдоволений, коли це врешті скінчилося.

Вчора (четвер, 30.6.) були в нас вечором Кішка з Бельгії (він уже не є головою Укр. Комітету в Бельгії; бандерівці зробили проти нього «пуч»), симпатичний литовець з Цюріху та Мелень. Саме тепер відбувається чергова сесія ІРО, сесія дуже важна, бо рішається дальша доля цієї організації. Дотеперішній генеральний секретар, Так (Tuck), зрезигнував.

Студійні справи: Саме нині був мій іспит на університеті. Droit international publique, у професора Bourquin. Я мав перед тим дуже мало часу підготовки.

Вчився порядно ледве тільки кілька днів. Останню ніч майже цілу ще працював: насамперед до з години над раном, а потім знову ще від шостої. Мій іспит, це т. зв. «examen d’équivalence», себто заступає «licence» (диплом), що я його не робив на женевському університеті). Мені на Інституті призначили «examen d’équivalence» у двох предметах: міжнародне право й міжнародна економіка. Іспит з міжнародного права відбувався не на самому Інституті, але на університет, бо проф. Буркен читає свій курс в кадрі юридичного факультету на університеті.

Було нас сьогодні щось к. 30 кандидатів. Іспити відбуваються в великій залі, де міститься вся публіка. Професор за столом рядом з одним урядовцем деканату. Студентів викликають в поазбучній черзі. Тоді як одного іспитують, наступному вже дають карточку з темою. Отже є змога продовж яких 10 мінут підготовитися. Проф. Bourquin дуже добрий в іспитах: питає спокійно, сам допомагає, доповняє те, що сказав студент.

Я дістав запит: «L’objet dans le droit internat. publique». Відповідав без ніякого труду. Думаю, що результат цілком вдоволяючий.

З інших справ: моя стаття, «Критика однієї утопії», друкувалася в Вістях в З числах.

Була сесія Української Національної Ради. Бандерівці не виступили із УНРади! – Подробиць ще не знаю.

(Іван Лисяк-Рудницький, Щоденники, упорядники Ярослав Глистюк та ін. (Київ: Дух і Літера, 2019), с. 430–431)

Ілюстрація: будівля «Палацу Націй» – офісного комплексу ООН у Женеві, сучасне фото.