Епізод 144: Олег Сенцов, 23 травня 2018 року

Зі щоденника Олега Сенцова (1976), українського кінорежисера, сценариста та письменника, у травні 2018 р. – в’язня виправної колонії «Бєлий мєдвєдь» у Лабитнангі (Ямало-Ненецький автономний округ, Росія), який оголосив безстрокове голодування:

Ранок розпочався з традиційного візиту ввічливості з баландною стравою. Щойно зібрався знову поспати після того, як вони пішли, аж знову зайшов черговий, цього разу з термометром, температуру міряти. Не мені, а камері. Прилад знову показав ті ж самі +16,5. Черговий однією рукою чухав потилицю, а другою стискав термометр. «Треба двері зачинити, бо дме», – вирішив він. Знову поклав термометр на стіл і зачинив робота. Не минуло й хвилини, як температура піднялася до +18. Чи то він нагрів його в руці, чи то в моїй квартирі справді потепліло, адже я тепер не так мерзну ночами, але ЧПНК [черговий помічник начальника колонії] з почуттям виконаного обов’язку, з вкрапленням дещиці турботи, пішов геть, цілком задоволений.

Уже третя ніч минає відносно спокійно, за узвичаєним сценарієм. Цього разу довгі «незасинальні» години заповнив згадуванням усіх сімферопольських генделиків та ресторанчиків, де полюбляв бувати або відвідував хоч раз, і уявляв їхні різноманітні смачні меню. Схоже, підсвідомість сплелася таки з моєю свідомістю, і вони вдвох почали потроху діймати мене цими видивами. Мовляв, нічого такого, просто кулінарна ностальгія. Але я розумію, що від вільних вишуканостей вони поступово можуть привести мене й до миски з баландними макаронами. Буду напоготові, гнатиму від себе такі думки та спогади. Зате вночі снилося море, в якійсь компанії купався й пірнав, а в воді були медузи, причому одна величезна. Потім я – якийсь різноробочий і довбаю асфальт, поряд попереджувальні дорожні знаки та якась парочка, що відволікала мене від роботи. Насамкінець: партизанський загін, засада, бій, я заліг із ППШ. Словом, як завжди, яскраво й сумбурно.

Удень невгамовний сьогодні черговий привів до мене психолога-жінку. Бесідували через решітку, яка служить другими дверима в мою камеру. Щоб убезпечити їх від мене і для таких ось випадків. Бесіди, щоправда, особливої не було, оскільки я заявив, що допомоги психолога не потребую. Тоді вона прочитала мені коротеньку лекцію, нелогічну, як і мої сни. Мовляв, на такий крок зважуються зазвичай зломлені люди, а ви не зломлений, здоров’я треба берегти, будьте розумнішим, ви творча особистість, шукайте інших можливостей і весь інший набір слів та їхніх сполучень. Це мені нагадало, як кілька разів якісь зеки, які вважали, що розумніші за мене чи що я все життя чекав на їхні поради, казали мені: нащо ти активно чинив спротив захопленню Криму, зняв би фільм про це – і було б значно краще. Ага, коли Гітлер прийшов, теж треба було про це кіношки знімати, а не танки палити, і показувати їх десь у сибірських кінотеатрах, бо де ж іще?.. З цим психологом я, до слова, вже спілкувався пару місяців тому, точніше – теж не спілкувався, бо й тоді відмовлявся. Вона тоді дивувалася: «Невже ви не хочете навіть тести пройти? Вам хіба не цікаво дізнатися про себе?». Я відповів, що все про себе вже давно знаю й в усьому в собі розібрався. «Яка ви щаслива людина», – була відповідь тієї, якій до такого результату, судячи з усього, було далеко.

Подія вселенського масштабу: мені принесли обігрівач. Не той, що минулого разу – маленький із моторчиком, а досить великий, масляний. Увімкнув; нагрівається добре – набагато гарячіше за батарею. Отже, в мою камеру прийде довгождане тепло. Це друге значне послаблення за минулі десять днів. Першим був постільний режим. Лежачи, та ще й у теплі, я тепер зможу довго протриматися. Сподіваюся. У кожному разі, з мене подячний запис у книзі відвідувачів.

Вітру сьогодні майже немає, зате ввечері пішов дощ. Постояв біля відчиненої кватирки й надихався свіжим повітрям: після дощу воно завжди чисте і приємне на запах. Уперше бачу дощ у Лабитнангах – виявляється, зима тут усе ж не вічна.

(Олег Сенцов, Хроніка одного голодування: щоденник, переклад з російської Сергія Осоки (Львів: Видавництво Старого Лева, 2020), с. 29–30)