Зі щоденника Василя Ґренджі-Донського (1897–1974), українського поета, письменника, громадсько-політичного діяча, у березні 1939 р. – редактора «Урядового Вісника Правительства Карпатської України»:
Наші патріоти в Празі, Брні і Пільзні зібрали на «Карпатську Січ» сто тисяч чеських корон. 3акуплено за ту суму сто п’ятдесят повних одностроїв, включно до чобіт, білизни й плащів. Вже й одяrнено людей. З уніформою, що мали раніше, маємо три сотні вповні yмундурованих січовиків у Хусті. Сотні умундурувались без допомоги, купили собі самі однострій, хто тільки мав можливість. На Гуцульщині, в Сваляві, в Березному сотні умундурованих січовиків, частинно із власних засобів, частинно з допомоги місцевих українських організацій та збірок.
Аж любо подивитись на це наше сіре військо. Ще коли б так зброї було, а то за ніщо в світі від чехів зброї не видобути.
Та ми озброюємось, як тільки можемо. Ви не вірили б, що багато наших січовиків з приграничних полос пішло і голосилося в Мукачеві й інде тільки через те, щоб від мадярів дістати і перепачкувати зброю, навіть кулемети. Купуємо цілими масами бравнінґів та набоїв до них просто з фабрики. Не хочеться вірити, скільки військових рушниць знаходиться по селах ще із світової війни. Люди поховали по стодолах, по хлівах за кізлами, а тепер зброя нам придасться. Але шкода, що нема до них набоїв. Навіть маємо кілька десяток рушниць колишньої російської армії, також без набоїв.
[...] Пан прем'єр, а також міністер Ревай поінформували провід УНО про політичний стан і їх переговори в Празі. Нічоrо певного не принесли, пана Прхалу Прага не хоче відкликати і вимаrає для нього призначення peсорту.
Наша боротьба з генералом Прхалою є, здається, безприкладною в історії урядів. Шість тижнів тому іменували його міністром і він ще як міністер не вступив ногою до урядового будинку. Шість тижнів крутимо, вертимо, протестуємо і не можна цієї людини позбутися. Прага невмолима, невпросима, робить з того престіж, але і ми в поганій ситуації, бо в якому світлі показались би ми перед нашим народом, коли б ми попустили і прийняли його в супереч волі цілого народу? Та ж у знамені прхаліяди відбувались десятки маніфестацій, в атмосфері протипрхалівщини переводились вибори і ми поповнили б зраду проти свого народу, коли народові говоримо, що Прхала перейде лиш через наш труп, а самі приймаємо його за панібрата. Мусимо бути консеквентними і витримати до кінця.
Але доки ще це буде тягнутися, не відомо. Струни натягнені до безконечности, чехи, зараз після виборів трохи зніяковіли, перелякались, а тепер знову демонструють своїми кокардами, на вулицях поводяться провокативно. А Прхалу провожають по три панцирні броневики, що вже смішно стає.
(Твори Василя Ґренджі-Донського, Т. VIII, Щастя і горе Карпатської України: щоденник (Вашінґтон: Видання Карпатського Союзу, Інк., 1987), с. 194–196)
(Твори Василя Ґренджі-Донського, Т. VIII, Щастя і горе Карпатської України: щоденник (Вашінґтон: Видання Карпатського Союзу, Інк., 1987), с. 194–196)
