Епізод 36: Анджей Бобковський, 5 лютого 1942 року

Зі щоденника Анджея Бобковського (1913–1961), польського письменника, у 1942 р. – мешканця Парижа:

Мороз. Можна дістати шалу – це єдине, що можна дістати, і більше нічого. Жодної городини – навіть брукви. Жодної картоплини або морквини. Нічого. Якби не те, що в грудні ми привезли мішок картоплі і трохи запасів, то не було би що їсти. Люди стали дратівливі, і славнозвісний французький гумор і родинність зникли. Я їжджу тепер на метрі й автобусом, і немає дня, щоб десь не було скандалів. У метрі люди сваряться між собою, в автобусі всі верещать на кондуктора – речі небувалі.

Я впихаюся сьогодні рано до метра, біля мене сідає якийсь citoyen [громадянин] – потім встає і дивиться вглиб вагону. Тут старенька з кошиком в руці, яка стояла поруч, сідає на його місце. Але citoyen відштовхує її і говорить: C’est pour ma femme [Це для моєї жінки]. На що інший citoyen, притиснутий до дверей, кидається на того з обуренням: Depuis quand lesplaces sont-elles réservées dans le metro? [Відколи це резервують місця в метрі?] Має рацію. Я встаю і поступаюся місцем старенькій. Ті двоє вже сваряться. Я наблизився до дверей і до громадянина, який мав рацію, і кажу йому пошепки: L’aissez-le, c’est un goujat! [Не звертайте на нього уваги, це хам] Мій громадянин, втішений, що я йому підказав означення, якого йому бракувало, відразу рветься до того: Goujat... regardez-moi ce goujat! [Хам... Ви тільки подивіться на цього хама!] Той зривається, кричить, обзивають один одного... І так на кожному кроці.

(Анджей Бобковський, Війна і спокій. Французький щоденник 1940–1944, переклад з польської Олеся Герасима (Київ: Критика, 2007), с. 293–294)

Ілюстрація: черга перед продовольчою крамницею в Парижі, 1942 р.