Епізод 744: Андрій Радченко, 13 січня 1924 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Андрія Радченка (1900–1982), українського економіста, у 1924 р. – студента Київського сільськогосподарського інституту:

Сьогодні дивився нову п’єсу у постановці майстерні «Березіль» – «Машиноборці». Дуже цікава п’єса. Я навіть захопився нею. Відчувається глибокий зміст на історичному тлі, і виконання досить гарне.

Новий театр має в собі багато цінного. Насамперед, театр Курбаса наскрізь революційний. Він цілком прийняв Жовтень і йде під стягом Жовтневої революції. Зміст нових п’єс суто революційний, з чисто пролетарською ідеологією. Я бачив «Газ», «Джимі Гіггінз» і – нарешті – «Машиноборці».

В цих п’єсах багато схожого. Значить, бік ідеологічний цілком мене задовольняє, коли відкинути те, що він трохи одноманітний. Я гадаю, що він стане більше революційним, і тому цілком відповідатиме станові навіть звичайного глядача.

Я чув, що Курбас має ставити якісь нові п’єси, в тому числі й «Гайдамаки». Таким чином, своєю ідеологією він завоює перше місце між усіма теперішніми театрами. Окрім цього, він є школою революційного, пролетарсько-комуністичного виховання. В цьому буде його велика революційно-історична роль. Постановка теж надзвичайно оригінальна, конструкції цілком нового напрямку і разом з простотою дивують своєю доцільністю.

Все має, поруч з символікою, звичайні зрозумілі штрихи. Динамічність постановки прекрасно передає ввесь дух п’єси, передає глядачеві настрій і робить щось схоже до зачарування. Нічого подібного до цього часу ніхто не бачив. Цікаво те, що такого театру немає навіть за кордоном. Таким чином, можна з певністю сказати, що новий театр матиме велику будуччину. І з гордістю ми скажемо: українці створили новий театр.

...Чутка йде, що мають чистити студентів. І лишать тільки 50 відсотків усього складу. Дивує мене, чому ж тоді кричать про культуру, далі – розвиток техніки та прогрес? Наша країна така некультурна і разом з тим відкидає культурних людей, бо не має чим їх утримувати.

От така трагедія теперішніх часів, таке протиріччя нашого життя. Тільки засумуєш та й скажеш: треба енергію свою витрачати на розвіювання темряви. А десь в душі питання: а як виженуть з інституту і не дадуть змоги розвіювати цю темряву?..

(Андрій Радченко, Свідчення ровесника віку: вибрані місця з щоденників 1923–1960 рр. (Кривий Ріг: Видавничий дім, 1999), с. 7–8)

Ілюстрація: сцена з вистави Л. Курбаса «Машиноборці», 1924 р.