assassins_cloak | Епізод 742: Логвин Пукась, 11 січня 1934 року

Зі щоденника Логвина Пукася (1880–1937), уродженця села Красногірка тепер Полтавського району Полтавської області, колишнього партійного функціонера, який у січні 1934 р. перебував на засланні в Самарканді:

Сьогодні випадково побачив, як виходили делегати партконференції. О, Боже! Що то були за рила! Сором дивитися! Таких ряшок, як тут, я не бачив навіть в Олександрійськім централі. У більшості делегатів обличчя п’яниць і розпутників. Незважаючи на упитаність, вони мали колір жовто-землистий. Понабрякали під очима сині мішки, точнісінько, як у колишніх Іванів. Очі каламутні, погляди злі і сладострасні. І це верхівка сучасного, так званого суспільства. Боже, який жах! Як тяжко і соромно, що я живу в цю ганебну годину, коли все, що краще, чесніше, конає в неволі, у засланнях та тюрмах. А така нікчемність тримає в своїх руках долю всіх працюючих, всієї безмежної країни.

(Логвин Пукась, Тернистий мій шлях: фатальний щоденник із сховищ КДБ, впорядкування Валентина Посухова (Полтава, 2002); http://poltava-repres.inf.ua/statti/shl_5.htm)