assassins_cloak | Епізод 740: Реня Шпіґель, 9 січня 1940 року

Зі щоденника Рені Шпіґель (1924–1942), мешканки Перемишля єврейського походження, у січні 1940 р. – учениці середньої школи:

Вже по імпрезі. На ялинці я отримала в нагороду шахи, як найкраща учениця. Потім ми готувались до олімпіади. Ця олімпіада буде вже завтра. Я маю там декламувати вірш «Локомотив». Аби мені добре пішло. Поза тим, переселяємося з нашої школи. Будемо ходити з хлопцями. Сьогодні вже все забрали з нашого класу, прикраси, каламарі, геть усе. Там має бути якась семирічка. Ой, фе, як жахливо. Так мені це все набридло, здавалося, що буде зовсім інакше, я вже давно змінила погляди. Постійно живу в якомусь страху обшуків, війни. І ще це ходіння з хлопцями до школи, ну-ну, побачимо, як воно піде. Одинадцятого починаються муки, далі розповім Тобі, що буде. Бувай здоровий, Щоденнику. Тримай за мене кулаки. Аби добре пішло!!! Ох, яка я безмірно дурна і що зі мною сталося? Я ж ніколи не була такою, я ж скидалася на розумну. Що за ідіотські думки закохуватися в командіра, хотіти його цілувати? Чи я здуріла? Як можна мріяти про своє кохання в особі якогось там командіра. З хлопцями я не ходжу, так, це правда, не закохувалася теж, але й на те прийде час, принаймні так думаю. Хоча коли я була на забаві, то мені було прикро, що нікого не знаю, і я пішла з Норою, а Белька та інші залишилися. Така Белька, вона залишилася, я була сердита. Але потім Белька мені заздрила, що я пішла. Вона взагалі не розважалася, пішла зла, зажурена, ледве я її трохи втішила. Потім я була зла, що один боягуз відвертається, власне той, що зміг мене трошечки зацікавити. Ох, яке це все гидке й дурне... А я однак думала, що розумніша...

(Renia Spiegel, Dziennik Reni Spiegel. Życie młodej dziewczyny w cieniu Holocaustu (Warszawa: Prószyński i S-ka, 2020), s. 55–56. Переклад з польської)