Епізод 523: Володимир Отроковський, 6 червня 1916 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Володимира Отроковського (1892–1918), українського поета і літературознавця, у 1916 р. – мешканця Києва, викладача приватної гімназії:

Більше року... Невсипна саламандра живе в мозку... Так солодко вернутися до плетениці літер, коли нарівні з чолом – абажур лампи...

Чужа кімната і якісь плавкі речі: крісла в білих чохлах, одполіровані різьблені столики й блискучий лак шаф (двох вузьких і струнких!) – ось де ти зійшлася всіма нитками, моя далека, ще недавно жадана самотність...

Я – твій, Музо й Кохання! Скільки б звивин лютості і кривд не принесло це за плечами – я не зречуся... Тут єдиний прихисток – Твоє ім’я... Хай знудьговане моє обличчя й каправі очі (від надокучливих сторінок), та сонцесяйний лик дедалі глибше й чародійніше проникає в розум. Я ж йому вірний, як і був.

(Володимир Отроковський, “Сонцесяйність душі. Щоденник”, у Рукопис. Український альманах спогадів, щоденників, листів, документів, світлин, під загальною редакцією Івана Дзюби, т. 1 (Київ: Криниця, 2004), с. 462)