![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗі щоденника Григорія Ґалаґана (1819–1888), українського поміщика, громадського діяча, у 1839 р. – студента Петербурзького університету:
Рішуче не знаю, що робити! Скоро наближаються іспити. У нас перший призначено 3-го травня, а я з римського права і з російської історії дуже погано готовий. Звичайно, правда, що і багато професорів попереджені, напр. Шнейдер, до того ж він мене і любить. Баршев (про нього з цього погляду нічого й говорити), Рождественський теж, усе це добре, але слід знати совість, і до того ж, на них покладатися не можна, і раптом я не витримаю іспит! сама ця думка змушує холодний піт виступити на тілі; це жахливо! два роки залишиться. А поміж тим нездоланні лінощі цілковито перешкоджають заняттям. Все далі й далі відкладаю. «Сьогодні неділя, вже 8 год. вечора, чи багато я можу зробити?» – кажу я собі у виправдання. Тим часом нікого нема вдома і... тепер дрімаю на канапі. Нема характеру, нема сили волі, щоби примусити себе скількись зайнятися. Мені здається, що я можу сказати журналу «до побачення», тому що я від завтра буду принаймні уникати всього цього, що може у мене відібрати хоч хвилину часу. О! дай Боже, щоби, коли я розгорну цю книгу, щоб я був студент 4-го курсу і дорогою до Малоросії.
(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)
