assassins_cloak | Епізод 479: Володимир Винниченко, 23 квітня 1929 року

Зі щоденника Володимира Винниченка (1880–1951), українського письменника, громадського і політичного діяча, у 1929 р. – мешканця Парижа:

Сонце.

Оброблення «Намиста» – 3.

Прецікава й загадкова послужливість M-r Desvaux. Їздить, бігає, телефонує, привозить до мене нотаря, щоб оцінив будинок. І ввесь час запевняє (без ніякої потреби), що він тут ні до чого, що гіпотечні гроші має дати хтось інший, що він тут тільки послугу робить. А тим часом цей нотар весь час звертається до нього як до людини, що має в цій справі силу. Кінець-кінцем, нотар вважає, що під «Куток» не можна дати 100 тисяч. (Desvaux заховує цілком нейтральний вигляд. Але послужливість його не доходить до того, щоб сказати нотареві: «Та чого ж не можна? Та, може, трошки зменшивши, можна?». Ні, ні, він – поганий актор). Щоб уникнути прикрої хвилини відмови, вони вигадують якусь даму, що немов дає гроші, що хоче купити собі будинок. От вони зараз до неї поїдуть, скажуть, і вона напевно купить «Куток». Ми гаряче дякуємо, і вони, з виглядом задоволености від розв’язання вузла, виходять. Я знаю, що все це – штука Desvaux і ніякої дами немає. А проте?

(Володимир Винниченко, Щоденник, Т. 4, 1929–1931, редактор Григорій Костюк, упорядкування текстів Олександра Мотиля (Київ; Едмонтон; Нью-Йорк: Смолоскип, 2012), с. 68–69)