![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗі щоденника Льонґінаса Балюкявічюса (1925–1950), литовського учасника антирадянського Руху Опору, у серпні 1948 р. – начальника відділу друку та пропаганди партизанського округу «Дайнава»:
Ми вже третій день у Банадаса. Сьогодні і завтра ще не рушаємо. У Банадаса натрапляю на Арунаса – зв’язкового Президії ЄРДС [Єдиного Руху Демократичного Спротиву]. З’ясувалося, що він мені знайомий ще з часів Алітуса. Але він мене не пригадує. Дуже балакучий чоловік. Кадровий офіцер – так він себе називає.
Бевардіса відсилаю до Ванаґаса з повідомленням. Він виходить у денний час. Сам іду до «ґазди», порозмовляти з Арунасом. Кілька хвилин балакаємо про минулі часи. У той час, як господар запрошує покуштувати меду, на подвір’ї хтось скрикнув, що в село йде актив. Я із хати миттю подаюся на торф’яні болота. Вєверсіс з хлопцями Банадаса грають у карти. Попереджаю їх. Замасковую бункер. Ми залишаємося нагорі. Актив нам не є небезпечним. У той же час люди з коровами пірнають у чагарники. Пастухи, діти снують з кутка в куток, повідомляючи новину. Вдома залишаються одні старі люди. Ось за яких умов відбувається розтрублена «роз’яснювальна робота» активу.
...Чим довше я перебуваю, закрившись, у бункері, тим більше відчуваю наслідки такого закриття. Хочеться хоча б якийсь час побути вільному, тобто помандрувати по селах. Я тепер уявляю, яким тяжким має бути монаше життя і як важко молодому так закритися. Я він природи маю пристрасний характер. Цього, звичайно, нікому не показую. Мене переважно вважають «холодним англійцем». На жаль, ті, хто так каже, дуже помиляються. Під зовнішністю, що дихає холодом, ховається таке гаряче серце, яке рідко коли зустрінеш...
...Найголовніша справа, що хоча б сьогодні буде протоплено лазню. Тоді ми помилися б, змінили білизну, а це вже було б щастям у нашому житті.
...Метою для нас усіх є утримати партизанський рух таким, щоб про нього могли відгукнутися тільки з повагою. Шкода, що все ще з’являються плями, темні плями, які нас очорнюють. Той, хто добре знає Литву, її чин, її історію, її муки – той зрозуміє і нас. Ми так багато інколи страждаємо. Людина ж не є залізною (і залізо протягом короткого часу ржавіє, кришиться) і тому інколи починаєш сумніватися, чи не вичерпаються наші сили? Що з тієї Литви, якщо вона втратить найкращу свою частину (маю на увазі не тільки партизанів)? Що буде з неї, якщо, коли прийде вирішальний момент, не буде кому її підняти, вилікувати?.. Може, знову знайдуться дрібненькі люди зі своїми політичними «торгами», зі своїми політичними сварками, почнуть нас виховувати з девізом: «Той волі не вартує, хто за неї не воює»... Сумна це казка, і кінця-краю їй ще не видно. Але хай йому грець. Сьогодні привезуть папір і ми знову будемо випускати «Дзвін Свободи». Нехай скаженіє азіат, а ми ще поборемось!
«Залишки буржуазних націоналістів» ще так швидко не закінчаться!
Ілюстрація: 1948 р., нагородження бійців литовського Опору. Льонґінас Балюкявічюс («Дзукас») перший праворуч, зачитує наказ.
