![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗі щоденника Анни Франк (1929–1945), уродженки Німеччини єврейського походження, у 1943 р. – мешканки Амстердама:
Я була свідком жорстокого повітряного бою між німецькими та англійськими льотчиками. Кільком союзникам довелося, на превеликий жаль, вистрибнути зі своїх палаючих машин. Наш молочар, котрий живе у Гальфвегу, бачив чотирьох канадців, що сиділи на краю тротуара, один з них вільно розмовляв голландською мовою. Він попросив у молочаря вогню припалити сигарету й розповів, що екіпаж машини складався з шістьох осіб. Пілот згорів, а п’ятий член екіпажу десь заховався. Зелена поліція потім забрала цю четвірку мужніх чоловіків. І як тільки після такого карколамного стрибка з парашутом вони не втратили здорового глузду й самовладання!
Хоча дуже тепло, ми змушені через день палити груби, щоб знищити очистки від овочів та сміття. До помийниці не можна нічого кидати з огляду на складських робітників. Як легко можна себе видати через дрібну необережність!
Усіх студентів змусили підписати заяву про те, що вони «симпатизують усім німцям і добре ставляться до нового порядку». Вісімдесят відсотків не зреклися свого сумління та своїх переконань, і наслідки не примусили себе чекати. Ті, які не підписали, будуть відправлені до Німеччини у трудовий табір. Що залишиться від нідерландської молоді, коли всі так важко працюватимуть у Німеччині?
Через сильну стрілянину мати сьогодні вночі зачинила вікно. Я була в пімовому ліжку. Раптом у нас над головою пані ван Даан вистрибнула зі свого ліжка, ніби її вкусила Мушка, й відразу по тому ми почули важкий удар. Здалося, ніби запалювальна бомба впала біля мого ліжка. Я закричала: «Світло! Світло!».
Пім увімкнув лампу, і я чекала, що кімната от-от спалахне сліпучим полум’ям. Нічого такого не сталося. Ми побігли нагору, щоб побачити, що там скоїлося. Виявляється, пан і пані ван Даан побачили у відчинене вікно червонувату заграву. Пан ван Даан подумав, що горить по сусідству, а пані ван Даан вирішила, що вже загорівся наш будинок. Коли через якусь мить почувся удар, мадам уже стояла на своїх тремтячих ногах. Дуссель залишився нагорі й закурив сигарету, ми знову полягали в свої ліжка. Не минуло й чверті години, як знову почалася стрілянина. Пані ван Даан відразу встала й спустилася сходами в кімнату до Дусселя, аби знайти там захисток, який їй не вдалося знайти біля свого чоловіка. Дуссель зустрів її словами: «Ходи в моє ліжко, дитинко!».
Його слова викликали в нас вибух гучного реготу! Канонада вже нас не лякала, страх наш розвіявся.
