Зі щоденника Нандора Феттіха (1900–1971), угорського археолога та мистецтвознавця, у грудні 1941 р. – директора Угорського національного музею, який дорогою до Києва перебував у Кракові:
Вранці о 7-й годині 58 хвилин ми прибули до Кракова. Дюсі Ласло знайшов в музеї золоте покриття гунського мусу. Величезне відкриття, що варте цілої низки гунських розкопок. Швед Аберг не згадав про це в своїй публікації.
Німецькі завойовники нічого по суті не змінили в зовнішньому вигляді Кракова. Поляки майже без боїв здавали міста. Подекуди сліди битви можна було побачити лише у великому залі вокзалу. Однак тут інтенсивно велися реставраційні роботи. На станції на нас чекав керівник музею д-р Вальтер Радіг на службовому автомобілі. Нас поселили в затишному європейському готелі «Дойчер Хоф» (до цього «Французький») за великі гроші – 22 злотих, забезпечили повним пансіоном, була холодна, гаряча вода. У супроводі Радіга ми оглянули новий «Остінститут» на вулиці Анни. Тут знаходилися оригінальні готичні (точніше, ренесансні) споруди (бібліотека Ягелло), вони були усі модернізовані (центральне опалення). Реконструкція будинку ще не завершена. Увечері слухали концерт Моцарта в чудовій готичній концертній залі. Літня пані на диво технічно й на високому культурному рівні грала на віолончелі, зокрема сонату до-мінор 26 (8). Найбільш запам’яталися фа-мінор міланського квартету і останній фа-мінор квартет. По обіді оглянули Вавель, де зараз руйнують споруди минулого століття і на їх місці побудують урядові будинки. До речі, генерал і нині мешкає в королівських покоях Вавеля, його канцелярія розташована тут. На будівництві оглянули одну церкву X століття, яка мала чотири ротонди, верхівки яких знаходяться глибоко під землею. Верхня частина – надбудова, нижня – оригінал. Ми опустилися у Левовий барліг – катакомби, з якими пов’язана легенда. Вікінг на імення Крак вбив дракона, що тут мешкав. Катакомби та їх проходи знаходяться в річищі Вісли.
Краківські євреї носять шестикутну зірку синього кольору на білому тлі, на відміну від берлінських, яким на грудях з лівого боку до одягу пришито жовту зірку з драпу. Хоча краківське гетто є закритим, все одно на вулицях можна побачити одного-двох євреїв. У Берліні поки що їм дозволено ходити вільно, однак – як я чув – їх усіх мають переселити в одну місцевість до Польщі. Суттєво, як ми помітили, що німці не розрізняють єврея від поляка. Наш водій не дуже старався об’їжджати людей на гомінких вулицях, він мчав вперед і тільки вперед. Кілька разів я кричав йому бути обережнішим, бо справді переїдемо когось, а він, врешті-решт, кинув мені: «Це ж бо поляк».
(Нандор Феттіх, Київський щоденник (3.ХІІ.1941‒19.І.1942), переклад з угорської Стефан Мадяр (Київ: Софія-А, 2004), с. 20–21)
Ілюстрація: Нандор Феттіх (зліва) на тлі Благовіщенської церкви в Києві, грудень 1941 р. Фото з сімейного архіву Дьюли Ласло.
