![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗі щоденника Валер’яна Поліщука (1897–1937), українського поета і письменника, у серпні 1917 р. – студента Інституту цивільних інженерів у Петрограді:
Вчора прийшов о 10 ½, ліг. Сьогодні утром встаю на роботу, 5 год. з хвилинами... От трижди клятий Петроград. Уже починаю писать не на рідній мові, а по-російськи. От як то скоро чоловік акліматизується. Лежу на підлозі, на своїй шинельчині, застеленій поверха рядна. Просипаюсь від страшенного жалю іще через те, що сказали, щоб я вставав. А жаль то від того, що снилось що хоронив свою Катерину. Мармурові гріб, гробниця і ліхтарі, статуї... Десь нікого, тільки я на гріб упав і страшенно ридаю. То я другий раз теряю Катерину, один раз фіктивно, із листа, а другий раз ото в сні.
От так то я проживаю в Петрограді. Хай йому біс [...]
(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)
