![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗі щоденника Сергія Єфремова (1876–1939), українського літературознавця, громадського і політичного діяча, у 1895 р. – студента Київської духовної семінарії:
Вже цілий місяць, як я покинув Київ і живу на селі; цілий місяць, як я розлучився з Онисею [Дурдуківською], – і за весь сей час хоч би саму маленьку звісточку одержав від неї. Я написав до неї вже два листа, а відповіді не можу діждатись. Що за причина сьому, – ніяк не додумаюсь. Чи вона часу не має, чи боїться писати мені, щоб часом листи не попались кому иншому, як се часто буває, чи може... не хочу доказувати, бо й так гірко вже міні. З радою душею вернувся б отсе я до Київа та хоч би на хвилину побачив мою милу, роспитав би її про все, що робиться з нею. А меж тим зробити сього ніяк не можна: сижу тут, мов прив’язаний. Привязала мене лиха година! Вчора бачив я Стаха, Миколу [можливо, Дурдуківського] і инших; хотів їх роспитати про Онисю, але... але хіба я маю право роспитувати про неї? Так, певне, всі вони думають, і я мусів мовчати тоді, коли моє серце говорило та рвалось висловити все, що накипіло в йому за довгий час розлуки. Часом мене охвачує така апатія, байдужість до всього, що й не дивився б на світ Божий. Візьмеш перо в руки або книжку, щоб читати, та й замислишся і не думаєш про те, що пред очима, а літаєш далеко-далеко. Певне, нічого не зроблю я за літо, хоч і надіявся багато зробити. Та воно тепер зо мною так завжди буває: ніколи нічого не роблю, хіба тільки читаю книжки. Коли б до Київа швидче; сею думкою тільки й живу тепер. А в Київі теж не солодко мабуть буде: з Іоанникієм [старшим братом автора Іваном, у 1895 р. архімандритом, ректором Київської духовної семінарії] як-то зустрінусь? Ет, кляте становище таке вже, що мушу знов у його жити. Багато доведеться тепер мені сваритись та воювати за свою самостійність, бо після відомого доноса Іоанникій, певне, пильно буде наглядати за мною, і вдень, і вночі стерегти. Се все для того, щоб вернути мене на праву стежку. Але стежки наші розійшлись: те, що він уважає за добре і справедливе, для мене те тільки надсильство над чоловіком, –і навпаки. Тоді тільки тихо буде у нас, коли обоє ми будем мовчати і не чіпати один другого. От що жде мене в Київі. А між тим я хочу якнайшвидче вернутись туди: ради Онисі я знесу все, найтяжчі образи. Коли б хоч написала вона, що там робиться.
(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)
(Сергій Єфремов, Щоденник. Про дні минулі (спогади), упорядкування Ігоря Гирича (Київ: Темпора, 2011), с. 124)
