Епізод 192: Адальберт Ерделі, 10 липня 1930 року

Зі щоденника Адальберта Ерделі (1891–1955), українського живописця, який у липні 1930 р. перебував у Парижі:

Сила без смаку: видно, вона склеєна культурною пастою. У ній не вистачає свіжості, освіжаючої дії, і стародавню натуру людини вкрив мох мільйонів павутин. Гігантське хотіння спрощується до товщини нитки: все на благо людства. Безплідні бурдюки людства заповнюються торпедами; немає людини, яка б наповнила серця озоном, що сягає небес, і яка б знайшла в своєму серці форми, щоб намалювати щиру широку усмішку людини. На землі, на воді, між небом і землею тхне прокляттям вишукано-задушливого надмірного прогресу: бензин... і сморід від нього – це «озоноване» повітря двадцятого століття. Я не хочу сп’яніти від нього.

Я залишаюся подібним до предків: свіжим, диким, гарним та природним!

У цю епоху мій Христос – блідий Христос. Його образ переді мною. Я його намалював.

Глибоко нахилена направо сумна голова. Його рот блідо скривився від жалю.

Він, співчуваючи, жаліє «прогрес». Літак гуде нижче лінії горизонту. Його око – моє. Назва картини: XX siecle (XX століття).

Вчора я малював у Шавій, де Коро почав спостерігати за раннім ранком... Його скульптура в мармурі стоїть на березі озера, а на протилежному березі озера – вічна алегорія життя: обіймаються закохані пари.

Все –

Всім:

Завжди: нове.

Свою картину XX siecle, яку я малював, постячись і молячись, подарував Ужгородській греко-католицькій каплиці, а точніше – високодостойному єпископу Гебею.

(Адальберт Ерделі, IMEN: літературні твори, щоденники, думки, уклали Іван Небесник і Михайло Сирохман, переклад з угорської Павла Балли (Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2012), с. 329)