Епізод 551: Світлана Князєва, 4 липня 1989 року
Зі щоденника Світлани Князєвої (1961), української акторки, у 1989 р. – акторки Театру кіноактора на кіностудії ім. О. Довженка, дружини режисера Леоніда Осики:
Нарешті піст закінчився, слава Богу! Давид [Гіоргобіані] приїхав без Манани – теж слава Богу! Леонід почав інтенсивно знімати!
Давид без присутності на знімальному майданчику Манани зовсім інший: весела, радісна, нормальна людина і талановитий актор! Щоправда, проповідує періодично, але без мананівського фанатизму.
Радісно й легко зняли епізод у Корсуні-Шевченківському на тлі квітучого бузку (рівно рік минув з часу локальних фільмувань до епізоду «Бузок»). Кіногрупа нанюхалася бузку, напевно, на пів життя. Спеціально для цього епізоду придбали меблі з лози: крісла, стільці, етажерки, крісло-качалку, столик, плетені вази, дитячі меблі. Це так гарно виглядає на тлі буяння різнокольорового бузку! У мене просто засвербіли руки зшити з мережив скатертину на столик для кави і чаю, який будуть знімати на тлі білих ґрон. Костюмери виділили для цієї моєї затії білосніжні мережива, і я взялася за справу. Вийшло дуже гарно. Льоня похвалив мене, а я зізналася йому, що мрію купити схожі меблі до нас на дачу у Прохорівку. Він обіцяв «подумати»...
Емілію Львівну Прахову в картині грає московська акторка Ольга Гобзєва, її підбирали за схожістю з портретом дружини Прахова і за схожістю із зображенням Богородиці на цинковій пластині в Кирилівській церкві. Ольга Гобзєва теж ревно віруюча, православна. В роді у неї були монахи і священнослужителі, їй було про що поговорити з Давидом...
У картині знімаються діти, зображають дітей Прахових. Старшу дівчинку грає донька Бориса Хмельницького Даша, та, що ридала над хом’ячком у Москві. Сина грає Міша Демєнтьєв, той,що розмовляє з «»інопланетними друзями за вікном». А молодшу доньку, яка має бути схожою на маленького Христа на іконі в Кирилівському храмі, грає дівчинка з катера. Ми з Льонею якось пливли з Прохорівки на катері, а навпроти нас сиділа саме така дівчинка, яку ми давно шукали для фільмувань. Ми заговорили з батьками дівчинки про знімання, ті радо погодилися...
З Давидом тут відбуваються «дива»! То раптом на купі макулатури побачив розгорнутий журнал на сторінці зі знімком, де його сфотографовано з донькою:
– Донька скучає за мною. Господь нагадує мені про неї...
То хтось підсипав йому під двері готелю дрібні монети, а у Манани в Грузії в цей період були проблеми з грошима, і Давид говорив мені про це напередодні «дива»:
– Господь нагадав мені, що все в Його владі, і Він потурбується про мою сім’ю...
То раптом, повернувшись увечері зі знімання, виявив у своєму номері на журналі гарний хрестик, на якому було зображено Почаївську Лавру. – Господь закликає мене до служіння...
Ну, що тут скажеш? Чудеса! Давид при цьому радіє, як маленька дитина! Він дуже славна людина! Боже дитя!
Леонід Осика зняв у Корсуні-Шевченківському все, що хотів, був щасливий, жартував, але...
– Недовго музика грала, недовго фраєр танцював, – сказав він мені, коли після повернення кіногрупи до Києва до нас приєдналася Манана.
І почалося... Давид весь якось зіщулився, під час фільмувань відмовився цілувати руку Олі Гобзєвій:
– Цілувати руку можна тільки у священника...
Потім відмовився їсти за одним столом з людьми єврейської національності:
– Господа розіп’яли юдеї...
Наш чудовий другий режисер Гарік Тарнопольський, справжній професіонал, яким не міг нахвалитися Льоня, був шокований! Хоч він був за національністю єврей, але хрещений, йому довелось одягнути на шию великого хреста, щоб «усім» було видно, що він православний.
– Вихрест, – шипіла Манана.
Нашій художниці по костюмах Наді Бойчук почали снитися жахіття після спілкування з дружиною Давида. Вона наполегливо вимагала від неї «негайно обвінчатися з чоловіком»... Далі ще гірше...
Знімання епізоду «Демон» планувалися в Чернівцях у приміщенні театру імені Кобилянської.
– Що це за назва? – строго запитала Манана.
– Це назва опери Рубінштейна, – відповів Льоня.
– Про що ця опера? – ще більш строго спитала дружина виконавця головної ролі.
Леоніду Осиці довелося коротко розповісти сюжет опери. Коли Манана з Давидом дізналися, що на сцені зніматиметься актор в образі демона, то відмовилися бути присутніми на зніманнях. Давида в цьому епізоді довелося знімати на фоні глядацької зали, а не на фоні дії, яка відбувалася на сцені театру, як було задумано за сценарієм...
А на наступне знімання Давид узагалі не з’явився. Не з’явився і все, без жодних попереджень. Ми вже злякалися, що він узагалі відмовиться зніматись у фільмі. Як з’ясувалося пізніше, вони з Мананою дивилися по телевізору з’їзд народних депутатів, де вирішувалося питання про Грузію, про трагедію дев’ятого квітня.
– Це було для нас важливіше, – сказав Давид.
Мені було шкода Льоню: від дуже перенервував через відсутність Давида на знімальному майданчику...
Для епізоду «Демон» Гарік Тарнопольський запросив на роль янгола чарівну юну дівчину на ім’я Юля, їй виповнилося 17 років, але вона, на жаль, не підійшла на роль через свій невеликий зріст. Зате шалено сподобалася Анатолію Ромашину, виконавцю ролі Прахова. Він як майстер набирав курс у Московському театральному інституті і запропонував їй вступати до нього на акторське відділення. Приємно було спостерігати за цими красивими людьми. Анатолій Ромашин по-царськи упадав біля неї, і в мене закралася підозра, що не тільки як акторка зацікавила нашого всесоюзного «царя» (Ромашин у кількох картинах зіграв батюшку-царя) спокусниця Юленька.
Після завершення знімань у Чернівцях ми з шиком проїхалися з Льонею в «СВ» (спальному вагоні поїзда). На столику і під столиком у нашому купе стояли букети троянд, які знімали у фільмі. Ми їх забрали з собою, щоби зайвий раз насолодитися чудесним запахом.
Вдома Льоні стало погано. Піднявся тиск і щось сталося з колінним суглобом.
– Різкий біль, – пожалівся він мені.
Я викликала «швидку».
– Схоже на інсульт. Потрібна шпиталізація, – сказали лікарі «швидкої допомоги».
Льоню поклали до лікарні.
– Це був мікроінсульт, – «заспокоїв» мене закріплений лікар. – Ваш чоловік, напевно, сильно перенервував? Йому потрібен спокій...
Спокій! Аякже! «Спокій нам тільки сниться»! Всі два тижні, які Леонід Осика провів у лікарні, я тільки й чула від нього нервові вигуки:
– Мені потрібно знімати! Забери мене звідси! Напиши розписку!
Врешті-решт, я забрала його з лікарні «під розписку», а це значить – під особисту відповідальність. Закріплений лікар навантажив мене купою таблеток і ампулами з ліками, щоб я робила чоловіку уколи.
Леонід відразу ж з головою занурився у свою нервову роботу, став знімати епізод з численною масовкою «Пташиний ринок». Я бігала за ним по знімальному майданчику з таблетками, щоб він приймав ліки за розкладом, а він нервово відмахувався від мене, як від набридливої мухи... Тільки вдома він давався мені на регулярні уколи дефіцитного церебролізину.
Нарешті, третього липня Леонід Осика відзняв останній кадр фільму «Етюди про Врубеля»: лебідь з обрізаними крилами і Врубель, який каже птахові:
– Ти ще полетиш! Я намалюю тебе у вигляді прекрасної царівни!
Коли прозвучала команда Леоніда Осики «Стоп! Знято! Все знято!», Давид не міг приховати радості, вона виплескувалася фонтаном назовні.
– Цей кадр – останній у моєму житті! – заявив він.
Цього ж дня Давид з Мананою виїхали поїздом до Тбілісі, відмовившись узяти участь у бенкеті з нагоди завершення знімального періоду картини «Етюди про Врубеля»!
Ілюстрація: кадр з фільму «Етюди про Врубеля», Світлана Князєва в ролі циркової вершниці Анни Гаппе.
