Епізод 370: Франц Кафка, 4 січня 1912 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Франца Кафки (1883–1924), чесько-австрійського німецькомовного письменника, у 1912 р. – мешканця Праги, службовця Агентства страхування робітників від нещасних випадків для Королівства Богемія:

Тільки через своє шанолюбство я так охоче читаю вголос сестрам (тим-то сьогодні, наприклад, і сів писати дуже пізно). Справа не в тому, що я переконаний, нібито, читаючи, досягну чогось особливого, скоріше мене тільки охоплює пристрасть так притиснутися до добрих робіт, які я їм читаю, щоб злитися з ними водно не завдяки моїй заслузі, а лише завдяки викликаній читанням, не затьмареній дрібницями увазі моїх слухачок і, приховуючи шанолюбство як першопричину, прилучитися до впливу, що його справляє сам твір. Тому я й читаю сестрам справді дивовижно, надзвичайно вивірено, як сам відчуваю, роблю наголоси, зате потім уповні дістаю винагороду не тільки від самого себе, а й від сестер.

Та коли я читаю Бродові, Бауму чи комусь іншому, це читання вже через мої претензії на похвалу, мабуть, страшенно не до душі кожному з них, навіть якщо він і не знає, як добре я звичайно читаю, бо я бачу, що слухач проводить межу між мною й тим, що я читаю, я не повинен цілком поєднуватися з тим, що читаю, щоб не стати, на мою думку, яка не потребує підтримки слухача, посміховищем; я облітаю голосом те, що читаю, намагаючись, позаяк цього чекають, там і сям проникнути в нього, але без серйозного наміру, бо цього від мене зовсім не сподіваються; але чого, власне, хочуть, то це щоб читати без шанолюбства, спокійно й відсторонено, а пристрасть виявляти лиш тоді, коли вона того вимагає; ось на це я не здатний; та, хоч я, здається, змирився з цим, а отже, і вдовольняюся тим, що перед усіма, крім сестер, читаю погано, шанолюбство моє, якого тепер не повинно бути, виявляється, коли я почуваюсь ображеним, чуючи, як хтось знаходить у прочитаному вади; я червонію й хочу швиденько читати далі, і взагалі, коли вже я починаю читати, то прагну робити це безкінечно довго, підсвідомо бажаючи, щоб протягом тривалого читання зринуло, принаймні в мене, шанолюбне фальшиве почуття єдності з тим, що я читаю, при цьому я забуваю, що ніколи не матиму достатньо миттєвої сили, щоб своїми почуттями впливати на чітке сприйняття слухачів, і що це тільки мої сестри вдома починають вдаватися до бажаної підміни.

(Франц Кафка, Щоденники 1910–1923 рр., упорядкував Макс Брод; переклав з німецької Олекса Логвиненко (Київ: Всесвіт, 2000), с. 124)