Епізод 95: Олекса Воропай, 4 квітня 1944 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Олекси Воропая (1913–1989), українського етнографа і письменника, який у квітні 1944 р. перебував на Тернопільщині:

З самого досвітку чути кулеметні постріли, вибухи гарматних стрілен і гул моторів. Наші серця б’ються жвавіше, наближення фронту тішить нас. Коли б швидше...

Нас знову відвідав Олександер Т-ко. Сидів довго, понад три години. Це добродушний, веселий чоловік, стрілянина його також радує – він військовий, був ляйтенантом, каже, що після цієї стрілянини можна сподіватися змін... Дай, Боже...

Згадав, що коли ми йшли з Верхняківців до Худиївців, то в одному маленькому селі, чи може то на хуторі, нас закликав до хати молодий поляк. Розговорилися, і він сказав нам, що й сам лише третій тиждень, як прийшов додому аж з-під Одеси. Був там у полоні – втік, місцеве населення, українці, переховало його і допомогло добратися додому.

– Ні в одній хаті, – каже він, – мені не відмовили шматка хліба і всюди я міг переночувати.

Він дав нам пообідати і наповнив мою торбу харчами – добро за добро!.. Найбільше йому подобалося те, що ми «одесити»:

– О, та у вас там добрий народ – ні з ким не ворогує!

(Олекса Воропай, В дорозі на Захід. Щоденник утікача (Лондон: Українська Видавнича Спілка, 1970), с. 9)