assassins_cloak | Епізод 86: Євген Сверстюк, 26 березня 1999 року

Зі щоденника Євгена Сверстюка (1927–2014), українського філософа, літературознавця, громадського діяча, політв'язня радянського режиму, у 1999 р. – президента Українського ПЕН-клубу:

«Євгене! Загинув Чорновіл!»

Помовчав, сказав кілька слів і поклав трубку. Юрко Ткаченко.

Як на фронті.

Наші бомбардування прицільніші, ніж у Сербії.

Часом привиджується, як шепчуться слуги смерти.

Боже, невже це обмолот наших надій? А ми ж «На святі надій».

Бо коли зійдемо з цього кола – то в нікуди!

Господи, благослови мої кроки до храму і дихай. Не похитнусь.

Він був найбільшою особистістю серед політиків-дисидентів. У нашому житті якщо не прихильник, то – ворог. Але Чорновіл жив Україною, і поза цим життям у нього майже нічого не було.

Здається, снаряд пролетів через мою хату і влучив у нього.

Сидить на протязі – давно знайоме відчуття.

А на підвіконні цвірінькають горобці – їх зустрічає весна.

(Євген Сверстюк, Вічна туга за справжнім. Щоденникові записи, упорядник Олена Голуб (Луцьк: ВМА «Терен», 2018), с. 145)

Ілюстрація: похорон В’ячеслава Чорновола, 29 березня 1999 р. У світлій куртці – Євген Сверстюк.