Епізод 395: Олександр Міщенко, 29 січня 1986 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Олександра Міщенка (Олеся Волі) (1952), українського письменника та журналіста, у 1986 р. – провідника пасажирських поїздів:

Грузинські ревізори:

«Сір, сір єсть? Сулугуні ілі любітєльскій...». Актів, коли сиром обдаруєш, не пишуть, ще й за сир гроші дадуть.

Карагандинським і павлоградським ревізорам дай ковбасу суху.

Провідник її ще й підсушить у дорозі, тоді вона блищить пахнучи, аж слинка тече. Ревізори, як хорти, накидаються на ту ковбасу і також актів не пишуть, хоч ти який грішний будеш...

Кисловодських ревізорів київським фірмовим тортом ощаслив: можеш тоді спокійно їхати кавказькою дорогою: не покарають.

До речі, в Адлері в магазині «Океан» червону рибу теж в основному лише за київський торт дефіцитний візьмеш.

Прокурена, спита дівиця років двадцяти – двадцяти трьох. В третьому вагоні їде. Без маршруту. Шалава! На охорону їй треба виходити – вона ж вухом не веде. А працює з травня минулого року провідницею, і хлопці до неї гидливо ставляться. Лише один – з «шизою» – клинці підбиває.

Бальзак мав рацію: тих жінок, які опускаються, навіть люблять; зате опущених – ненавидять.

(Олесь Воля [Олександр Міщенко], Щоденник. Сорок років. 1969–2009 (Київ: Аконіт, 2011), с. 585–586)

Ілюстрація: посадка на приміський поїзд до моря в Калінінграді, можливо, кінець 1960-х – початок 1970-х рр.

Comments

[paserbyp]

Закінчив факультет журналістики Київського університету (1975).

Працював журналістом у районній газеті, провідником у поїздах далекого сполучення, різноробочим, клерком, розповсюджувачем книжок на Петрівці. Будував Байкало-Амурську магістраль, викладав літературу у вечірній школі в Сибіру. Власний кореспондент газети «Селянська правда від Івана Бокого».

Досліджувати Голодомори в Україні почав ще студентом за радянської влади, переходив з хати в хату в селах Полтавщини, розпитуючи про стражденні долі співвітчизників, про голодомор 1932–1933 років та політичні репресії. Окремі розповіді тих, хто пережив голодовку 1921–1923-го, та історії про війну видавав у районній газеті. Молодого колегу в його дослідженнях підтримував Олесь Гончар, закликаючи: Відкладіть усе, Олександре, а книгу про голод напишіть!

Олесь пообіцяв спершу самому собі, а затим принагідно й класикові вітчизняної літератури написати книгу неодмінно, чого б це не вартувало. І встиг подарувати свою вистраждану роками книгу Олесеві Терентійовичу Гончару.

Олесь Воля про український народ і українську владу:

• Ідеалізую мій український народ за його муки і страждання; в іншому він розчаровує …

• Звинувачувати народ – справа невдячна і помилкова; це все одно, що стверджувати, який ти розумний, а інші, мовляв, дурні.

• Не народ змінюйте – себе.

• Народ, що не каже собі правду, – вимираюче населення.

• Народ – бездумний і азартний гравець, і найдужче його одурюють на дармову наживку.

• Народ – найбільший трагік, а з нього роблять ще глумливіше посміховисько.

• Народ, який шукає всередині себе «ворогів народу», схожий на розлюченого звіра, який попав у капкан власного лякливого безглуздя.

• При диктатурі народ пригнічений; при демократії – обдурений; при анархії – зубожілий.