assassins_cloak: (Default)
Плащ убивці ([personal profile] assassins_cloak) wrote2025-01-10 08:10 am

Епізод 376: Костянтин Самбурський, 10 січня 1924 року

Зі щоденника Костянтина Самбурського (1867–1934), українського краєзнавця, псаломщика, у 1924 р. – мешканця села Гужівка тепер Прилуцького району Чернігівської області:

В останні роки у ці дні давалося взнаки пияцтво. П’яні ходили по вулицях, хуліганили, бешкетували, а в цьому році таке не спостерігається. Тихо і спокійно. Це пояснюється тим, що цього року патока, отримана із цукрового заводу в оплату за обробку буряків, була поганою. Такою її зробило управління заводу, помивши труби та інші приладдя, на яких залишилася патока або рештки цукру, і виливши цю воду в патоку. Тому вона й стала поганою, а самогонка гидка. Це кажуть самі селяни, які женуть самогонку. Багато хто жене самогонку з буряків.

(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)

(Костянтин Самбурський, Щоденники. 1918–1928 рр. Гірка українська історія очима псаломщика з Гужівки, упорядники Віктор Моренець, Віталій Шевченко, переклад з російської Олександр Неживий та ін. (Київ: Гнозіс, 2015), с. 548)

Ілюстрація: хата в Гужівці, де розташовувався музей старожитностей. Біля неї, вірогідно, стоїть Костянтин Самбурський. 1905 р.
 
paserbyp: (Default)

[personal profile] paserbyp 2025-01-10 03:55 pm (UTC)(link)
Довгий нелегкий шлях до Костянтина Івановича Самбурського успішно закінчився лише після майже десятирічного періоду пошуків. В кінці 1960-х рр., збираючи відомості про перебування в Ічні Т.Г. Шевченка (1844 р.), Володимиру Івановичу Балабаю вдалося встановити зв’язок з літературознавцем, доктором філологічних наук, професором, член-кореспондентом АН УРСР Павлом Миколайовичем Поповим, мати якого була родом з Ічні і який в 1920-ті рр. часто навідувався до своїх родичів. Виявилося, що Павло Миколайович був не лише особисто знайомим з Самбурським, але часто відвідував хатній музей і мав відношення до врятування особистого архіву краєзнавця. Ім’я останнього протягом чотирьох десятиріч було зовсім забуте, а якщо і згадувалось—то виключно в негативному значенні. В 30-ті рр. про нього говорили як про носія старої буржуазної ідеології, відщепенця і чужака, що перешкоджав будувати нове життя і творити соціалістичну культуру. Навіть у 50-ті рр. літні гужівці називали його прізвище з настороженістю, начебто підозрюючи щось небезпечне і через 20 років після його смерті.

Але ще до революції 1917 р. і особливо в 20-х рр. прізвище Самбурського К.І. було відоме серед вчених, студентів, вчителів, музейних працівників, краєзнавців далеко за межами Чернігівщини. В село Гужівку, щоб побувати в хатньому музеї, їхали з Київа, Чернігова, Полтави та інших міст. їхали вчені, студенти, вчителі. Приходили до музею селяни з навколишніх сіл. В Гужівці побували академік М.Н. Спаський, вчені В.А. Шугаєвський, В.Г. Дроздов, П.М. Попов та інші. Академік М.Н. Сперанський залишив у музеї наукові замітки про рукописну «Енеїду» Котляревського і «Отзыв о путешественных записках во град Иерусалим чернеца Мотронинского монастыря Сератена в 1749г.». Професор М.Ф. Біляшівський інколи приїздив до Гужівки як науковий консультант музею. В кінці 20-х рр. бібліотека ім. Леніна та окремі вчені-філологи з Москви і Ленінграда намагалися придбати стародруки та цінні рукописні матеріали, що зберігалися в музеї Самбурського. На жаль, цього не сталося. Саме в цей час завирувала штучна кампанія загострення класової боротьби та розпочалася примусова колективізація на селі. В оцінці суспільної діяльності людини тимчасово утверджуються критерії, з якими аж ніяк не узгоджувалися сторінки біографії краєзнавця Самбурського.