Епізод 34: Олекса Воропай, 3 лютого 1945 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Олекси Воропая (1913–1989), українського етнографа і письменника, у лютому 1945 р. – переміщеної особи в Берліні:

В Берліні жахливий день – страшні бомбардування. Кажуть, що сьогодні над Берліном було 1500 літаків. Вони наробили тут такого жаху, що й тяжко описати: руїни, вогонь, кров, пошматовані людські тіла.

Дивує мужність берлінців: ніхто не кричить, не голосить, навіть не плаче. Я не бачив сліз, не чув стогону, бачив тільки суворі, насуплені обличчя.

І ось диво: серед цього жаху на вулиці Берліну з’являється молода в білій сукні, з довгою фатою і з квітами в руках. Біля неї – молодий, одягнений у чорний фрак, з чорним циліндром на голові, з білою квіткою у петлиці. Вони вийшли з церкви і стали перед фотографом. Публіка на вулиці зупиняється, дивиться на них з цікавістю і з якимось ніби захопленням. Зупинився і я: це ж бо цікаво – весілля в палаючому місті.

Алярм застав мене в південній частині Берліну, просто на вулиці. Я забіг у перший же будинок і під час бомбардування сидів у підвалі разом із якоюсь німецькою родиною. Все обійшлося щасливо: на той будинок бомби не падали.

Вийшовши з підвалу, я побачив на вулиці повно диму й багато людей, комунікація була перервана. Мені ж довелося йти пішки майже через цілий Берлін, аж до Ґезунбрунен, де вже нормально йшла підземка. До гуртожитка прийшов аж після 4-ої надвечір. Дружина плакала, бо вже думала, що я живим до неї не вернуся.

Вона також багато пережила. Рано була поїхала до знайомої німки попрощатися і ця добра німка дала їй торбинку сухарів на дорогу. Дружина верталася з тими сухарями до гуртожитка і недалеко від «Дойче Музеум» її застав алярм. Під тим великим будинком є підвал-схованка від бомбардування, вона забігла туди й там пересиділа це страшне лихо. Але на «Дойче Музеум» впало кілька бомб і вихід з підвалу був завалений. Натомість в іншому місці бомба пробила діру в стіні й крізь неї, разом з іншими людьми, дружина вийшла з підвалу.

О 5-ій годині ми вийшли з гуртожитку й поїхали на Анґальтер-бангоф. Ночували в готелі «Екселізіор» разом з родиною Д. Н. Тут багато людей, всі кімнати переповнені, навіть сходи й коридори. З обидвох боків цього величезного будинку видно страшну пожежу.

(Олекса Воропай, В дорозі на Захід. Щоденник утікача (Лондон: Українська Видавнича Спілка, 1970), с. 99–100)

Ілюстрація: Берлін, наслідки бомбардування 3 лютого 1945 р.