Епізод 315: Катерина Гажій, 10 листопада 1941 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Катерини Гажій (бл. 1880 – після 1948), мешканки Одеси, вчительки:

Ось уже кілька днів, як поселили мені двох румунських офіцерів і двох денщиків. Офіцери тримають себе дуже бундючно. Щодня приносять звідкись масу всяких речей і все складають у мішки та портфелі. З денщиками живу дружньо. Хороші хлопці. Сьогодні варили на кухні собі, діставши шматочок м’яса, якийсь соус. Я лежала хвора. Один із денщиків Нестор поклав на тарілку єдиний шматочок м’яса в соусі й картоплі, приніс мені й Володі, потиснув нам руки і, не вміючи нічого сказати російською, тільки вимовив: «мамо і тато». Я зрозуміла, що він хотів сказати: що ми йому, як мати й батько, що він згадав своїх рідних... І я довго плакала від цих двох слів. Думки про Бориса важкі, невідомість мучить. А навколо ці гоніння на євреїв, розгром їхніх квартир... А я не вірила. Багато могла би написати...

(Екатерина Гажий, “«Жизнь в плену». Дневники 1941–1944 гг.”, Дім князя Гагаріна 8 (2017), с. 351. Переклад з російської)