Епізод 196: Марія Струтинська, 14 липня 1944 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Марії Струтинської (1897–1984), української письменниці та журналістки, у липні 1944 р. – переміщеної особи, яка перебувала в селі Жеґестів (Лемківщина, тепер Малопольське воєводство, Польща):

Довго не писала: 23 червня повернулася зі Львова, звідки, без зломання числа, приїхав раніше досить спанікований бомбами Гординський. Подорозі туди, на станції в Тарнові, вкрали мені під час летунського алярму портмонетку з грішми й документами – на щастя, білет мала в кишені пальта. Поступила до Степана в Перемишлі – він виручив мене грішми, а від Лемана у Львові дістала нову, добру виказку.

Раз, виглядаючи з вікна в помешканні Іренки, на Ґловінського (насупроти шпиталь), мала розмову з раненим німцем: «Тут у нас самі шпіони, слова не можна сказати, а ті медсестри – всі проститутки. Усе в нас валиться...».

До свого помешкання тільки заходила. В Ореста там знайома з Києва, з донею – все досить запущено, але яке це має вже значення! Розжалобила мене своїми пестощами кицька – зрештою, Зеров дбає за неї.

Зламала число, була там дванадцять днів. У Львові було спокійно, один незначний наліт, а взагалі – настрій прикрий. Хмара спліток, головно «містичних». Ще почула про наші «панічні настрої» – чого ми тікали? Так, наче б ті самі люди не збиралися їхати зразу ж услід за нами, тільки кращим транспортом. То правда, що деякі з наших мужчин великі страхополохи – але що іншого мала робити я, як не скористуватись з того спільного транспорту?

В часу мого перебування у Львові сталися важні події: упадок Італії, та, одночасно, висадка альянтів в Нормандії. Два дні пізніше почали німці бомбардувати Англію з Лондоном новою зброєю – запальними бомбами в літаках без людської обслуги. «Інвазія» альянтів розгорнулася у глиб Франції, де йдуть великі бої – альянти вживають маси воєнного матеріялу, як про це пишуть німці. Тепер, кажуть вони, до таких боїв мусіло дійти, але – чому треба було увесь час твердити, що ніяка «інвазія» неможлива?...

У Жеґестові я застала вісті про якісь неправдоподібні концесії для українців: армія, може й держава... Наші молоді мужчини, Стефаник, Нижанківський, навіть Безпечний захопилися були цим на мить – їх тимчасом покликали до Дивізії – але скоро ті оптимістичні вісті виявилися спліткою – і вони тепер викручуються з тої Дивізії, як можуть. Навіть і тепер німці не здатні політично думати. Манія великости.

На Сході – погано. На середньому відтинку велика большевицька офензива, у Фінляндії вона почалася ще раніш. Стоять теж під Вильном, оточують його.

(Марія Струтинська (В. Марська), Далеке зблизька (Вінніпеґ: Видавнича спілка «Тризуб», 1975), с. 202–203)

Ілюстрація: вулична торгівля у Львові, 1943 р. Фото Джо Юліуса Гейдекера.