Епізод 146: Соломія Павличко, 25 травня 1990 року

[assassins_cloak]

З листа Соломії Павличко (1958–1999), української письменниці, перекладачки та літературознавиці, у 1990 р. – мешканки Києва, наукової співробітниці Інституту літератури АН УРСР, до Богдана Кравченка:

Вчора на сесії Масол все ж зачитав звіт на годину і двадцять хвилин. Найсмішніше, що в Масола повно оптимізму. Його кабінет при владі 2 з половиною роки, він оголосив, що ще за 2 роки економіка стане О.К. Це не могло, звичайно, не викликати роздратування. Політичну ситуацію він взагалі обійшов. Сказав тільки, що потрібен суверенітет, що Москва все відбирає (раніше тільки 7% промисловості підлягало республіці, тепер – 40%) і т. д.

Далі була на дві години дискусія, як обговорювати доповідь. Голова пропонував обговорювати так, щоб виступили представники кожної області, а потім фракцій. Демблок занервувався. Адже принцип «від областей» зменшив би його участь. Домовилися нарешті, що будуть виступи за двома списками – від областей і за записом, тобто за реґламентом, на виступи ще почали записуватися з попереднього дня. І в тому списку, звичайно, домінував демблок.

Але яка була несподіванка, коли почали виступати депутати. Виявилося, що і з областей ніхто не підтримує політику уряду. За винятком одного виступу з Криму, всі засудили звіт і роботу уряду, причому з висловами не церемонилися. Виступали секретарі райкомів і обкомів, директори заводів, фабрик і так арґументовано, кваліфіковано, розумно аналізували і викривали адміністративну систему, яку прагне реґулювати Масол і його уряд, концепцію «керованого ринку», яка прийшла тепер з Москви, грабунок областей, просто ідіотичні постанови про закупівельні ціни на зерно, так само прийняті в Москві, про екологію... Всі навіть не перерахуєш. Але враження в мене вперше за всі дні роботи залишилося оптимістичніше. Дісталося і Горбачову, і, як хтось висловився, його радникам – економістам-«мракобісам». Особливо добре виступив кооператор з Дніпропетровська Табурянський.

Потряс всіх Алтунян з Харкова, який пошкодував, що не можна організувати фракцію колишніх політв’язнів, бо за реґламентом для цього треба 20 чоловік, а їх тільки близько десяти. Він говорив лише про одне – про необхідність поставити під контроль КДБ, розсекретити його бюджет, знищити районні і обласні комітети, відшкодувати моральні і матеріальні збитки колишнім в’язням. Виступ був темпераментний, для багатьох, мабуть, шокуючий, але його зустріли оплесками.

За межами Верховної Ради в містах просто паніка. Депутат з Дніпропетровська сказав, що там в крамницях лишилися тільки сірники і сіль. Два дні тому по ТБ виступив Рижков і оголосив про підвищення цін. Але це абсурд, якому немає рівних. Якщо ринок, то до чого тут Рижков з своїми цінами і знову на цілого нашого величезного монстра – від Карпат до Владивостока?

(Соломія Павличко, Листи з Києва, 12 травня 1990 – 2 квітня 1991 (Київ: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001), с. 20–21)