Епізод 93: Марта Тарнавська, 2 квітня 1986 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Марти Тарнавської (1930–2021), українсько-американської поетеси та перекладачки, у 1986 р. – співробітниці Правничої бібліотеки Пенсільванського університету у Філадельфії:

Вже квітень, а Снилик і досі не надрукував мого листа в справі Грабовича. Остап думає, що він не надрукує: зрештою недавно і він мав такий досвід. О-КА написала щось, протестуючи проти Н.Й. Таймсу, де була чи стаття чи лист до редакції, де була згадка про нахил до пиянства ще князя Володимира (Може це було у зв’язку з анти-алькогольною кампанією в СССР Горбачова) – я не читала ні одного, ні другого. Остап написав в обороні автора, який просто цитував літопис, мовляв, Руси єсть веселіє пити, чи як воно там. І Свобода листа ОТ зігнорувала.

Ну, я справу Грабовича вважаю принциповою і не попущу. Якщо не надрукують, навряд чи друкуватиму щонебудь у Свободі в майбутньому, а самого листа постараюся опублікувати деінде (невідомо лиш де, бо анти-Грабовичівська психоза охопила всю пресу!) – а принаймні пошлю копію до Гарварду, щоб знали, що не вся громада однозгідна в своєму осуді. – Але, але... Я вирішила справу перевірити, щоб, мовляв, не сказали колись, що листа не отримали або що він загубився. Потелефонувала я вчора до редакції. І – несподіванка! Пан Снилик заявив, що листа мого надрукує, що він просто чекає своєї черги. Хоч перестерігав мене, що цей лист напевно викличе спротив. Я йому подякувала за демократичну поставу і заявила, що конечно треба дати голос і другій стороні, а не лиш тим, що нападають на Грабовича і його книжку.

Вчора після праці наша директорка робила «party» для персоналу бібліотеки. Дехто з наших запрошення зігнорував, але я уважала, що це «an invitation you can’t refuse» і пішла. (Взяла вранці авто, щоб мати незалежний транспорт!) Хоч було заповіджено, що буде «food enough to call it dinner» – були тільки дві-три (і не дуже смачні!) приставки, пиво, вино і сода. Я спекла пляцок з кокосового горіха – це було єдине солодке. Подивляю людей, що можуть відважитись на того рода прийняття. Але це нагода для приватної виміни думок і ближчого знайомства. Я довідалась деякі подробиці з родинного життя Liz (від неї самої!) Чоловік її Matthew шукає праці десь тут на сході, але це йому не дає бажаних успіхів. Він – професор філософії, біля 51 років, «lateral move» в його віці і на його рівені зробити тяжко. Для того, щоб він міг дістатися на PENN немає жодної надії, каже Liz. «Pecking order», каже вона, тут дивляться найбільше на те, щоб бути з елітарних шкіл ітд. – Дочка її саме покінчила каледж, вона має проблему із здоров'ям: дістає періодично «anxiety attacks», що спричиняють нерегулярність серця ітд. Син живе з батьком і ще вчиться, хоч йому вже більше як 25. Мав якісь проблеми в часі студій і на пару літ перервав їх. Дочка з батьком «do not get along». Отже не можуть разом мешкати. Вона, мабуть, приїде сюди до матері. Liz уже 28 років замужна. Важко жити так розділено, кажу, я знаю це з власного досвіду. А вона на те: це добре для нашого подружжя всупереч прогнозам знайомих. Але самотність часом дошкульна. От минулого вікенду вона раптом вирішила поїхати до родини до Іліной – і поїхала, не зважаючи на кошти.

(Марта Тарнавська, Життя на бігу. Щоденник, 1976–2017. https://tarnawsky.artsci.utoronto.ca/elul/MOSTY/tarnawsky.net/Diary/1986.html)