Епізод 381: Світлана Князєва, 15 січня 1987 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Світлани Князєвої (1961), української акторки, у 1987 р. – акторки Театру кіноактора на кіностудії ім. О. Довженка, дружини режисера Леоніда Осики:

Вчора я закінчила озвучування ролі Марусі. Для мене цей етап роботи над роллю був і складним, і цікавим. Мені необхідно було не тільки точно стонувати роль і десь поглибити за сенсом текст, але й вирівняти звучання тембру голосу. Назвати цей етап роботи легким не можу: були, на жаль, і сльози, і нерви. У всьому необхідно досягати професіоналізму, а він приходить через кропітку працю і досвід, якого в мене поки що нема. Тільки завдяки Леоніду, його терпінню і дару педагога, вдалося чогось добитися від акторки-початківиці.

Приїжджав у гості мій молодший братик Русланчик. Він мріє стати футболістом, відвідує в Первомайську секцію з футболу. Льоня якось пообіцяв йому, що познайомить з футболістом з київського «Динамо». Леонід знімав фільм «Дід лівого крайнього», в якому в головній ролі знімався знаменитий футболіст Бишовець. Русланчик розмріявся потрапити в юнацьку збірну «Динамо». Льоні вдалося домовитися з тренером Семеновим, той включив Руслана у гру між двома дитячими командами його вікової категорії. На тлі інших гравців братик виглядав слабо, не вистачало майстерності і, напевно, особливих здібностей, таланту. Після тренування ми вирішили поговорити з ним. Він пожалівся, що батьки рідко відпускали його на тренування з футболу, натомість змушували займатися ненависною йому грою на фортепіано. Він пообіцяв батькам, що закінчить музичну школу і більше ніколи в житті не підійде до інструмента. Ми поспівчували йому і все ж запропонували чимось серйозно зайнятися, наприклад, фотографією, що йому, як виявилося, теж було цікаво. Льоня подарував йому свій фотоапарат, купив фотоплівку і пообіцяв: якщо у Руслана виходитимуть цікаві знімки, він допоможе йому поступити до кіноінституту на операторський факультет. Щасливий, з подарунками і обновками, Русланчик поїхав автобусом до батьків, окрилений надією на прекрасне майбутнє, пов’язане з кіно.

(Светлана Князева, Такая вот жизнь и такое кино. По дневникам (1984–1994) (Киев: София-А, 2010), с. 192. Переклад з російської)

Ілюстрація: Світлана Князєва в ролі Марусі у фільмі «Увійдіть, стражденні!», 1987 р.