Епізод 355: Реня Шпіґель, 20 грудня 1940 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Рені Шпіґель (1924–1942), мешканки Перемишля єврейського походження, у грудні 1940 р. – учениці середньої школи:

І що з того, що пишу гарні вірші і можу розповісти, що я є, ну сам побачиш (я вклею фото), і мої куплети такі веселі, що співає їх уся школа, що мене люблять подруги і друзі – я незадоволена навіть цим шкільним життям. Яра – ах! Я завжди хочу для неї як краще, одного разу навіть вирішила намовити її на вправи (нехай буде піаністкою). Але часом, ба навіть майже завжди, я її соромлюся. Боже! Як вона кокетує з моїми друзями. Власне, є так: вона має життєву кмітливість і здатність здобувати людську симпатію, має дуже добре серце, але не кришталевий характер, шалено здібна до музики і має сценічні здібності, але не дуже інтелігентна, не має чогось такого, ну, що має бути вроджене, не має такого, ну – чогось. Поза тим вона є жінкою, ох, справжньою, жахливою жінкою, як тітка Геля – з легким відтінком... А я, знаєш, яка є. Мамусю, і Ти знаєш! Я не можу за неї боротися, бо не маю охоти до війни і до життя. І так складалося дотепер, що мої вміння торували мені дорогу в житті, і тут з’являється страшна можливість, щось, що може роз’єднати нас, дві осамітнені, бідні душі, Боже! Боже! Заздрість – ні, я не хочу, чуєш? Я не хочу! Я хочу її любити без жодної образи, без тіні, я хочу, я її люблю, мою єдину маленьку сестричку!!! Але вона, вона – ні, я вже не можу. Вона знає про ці свої успіхи і вже починає говорити до мене напівсмішками, іронічними напіввиразами. Вона тішиться з того, що може ходити з Зиґом, хоче мені цим заімпонувати, а коли я її кличу, вдає, що не чує. І колись сказала мені: «Реню, я і так вийду заміж раніше за тебе!». Боже! Роз’єднав мене з матір’ю, не роз’єднуй з сестрою!

(Renia Spiegel, Dziennik Reni Spiegel. Życie młodej dziewczyny w cieniu Holocaustu (Warszawa: Prószyński i S-ka, 2020), s. 100–101. Переклад з польської)

Ілюстрація: Реня і Аріана Шпіґель (згодом відома як Елізабет Беллак). Заліщики, 1935 р. З архіву Е. Беллак.