Епізод 318: Олександр Кошиць, 13 листопада 1922 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Олександра Кошиця (1875–1944), українського композитора і диригента, у листопаді 1922 р. – керівника Українського національного хору, який виступав з гастролями у США:

Вчора в Індіянаполісі співали в театрі «Мюрид». Народу було багато і співалось добре. Коли співали «Почаївську», я повинен був сказати Миколаєвій, щоб вона нарешті подала голос, бо помічав, що вже кільки разів вона чогось «утримується». У мене в хорі є її приятель Якубенко, якого я визволив з польського табору і який тепер приятелює з Троїцьким і поводиться неможливо. А Троїцький тепер заграє з хористами, бо бажає бути надалі обраним головою. По моїй увазі Миколаєва закотила істерику і не вийшла співати два відділи. Якубенко почав за кулісами щось репетувати так, що прийшлось його добре вилаяти. Про це я сказав Троїцькому, як голові. Він нічого в дисциплінарному розумінні не зробив, а почав дуже лагідно мене заспокоювати. Бачу в цьому початок того ж самого порядку, який панував раніше (з фаворитами та фаворитками, інтриґами, брехнями...). Це завжди доводить до розвалу. Єдиною порадою в такому стані – це мати окремі контракти. Панування фаворитів та фавориток, яке заводить Троїцький, взаємні суперечки та непорозуміння, як поодинокі, так і групові – все відбивається на роботі. А відповідальним за все це один я! Хоч би той Рабінов приїхав швидше, щоб вирішити ці питання.

Ранком сьогодні ледве не спізнився на потяг: встав 15 хв. до 10-ої, а потяг відходить о 10-ій. Добре, що по американському звичаю потяг спізнився до половини 11-ої, я ще й чаю напився.

Приїхали в Терра-Гот і співали «матіне» в якомусь театрі. Співали паршиво. Альти в одному місці замість мінору заспівали в мажорі... Гидота! Публіки було мало, чогось самі жінки.

(Олександер Кошиць, З піснею через світ. Із щоденника О. Кошиця, Ч. III (Вінніпеґ: Накладом Осередку Української Культури й Освіти, 1974), с. 36)