Епізод 309: Василь Горбачук, 4 листопада 1969 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Василя Горбачука (1929–2013), українського мовознавця, у 1969 р. – доцента кафедри української мови Кіровоградського педагогічного інституту:

1. Дешевий авторитет. Кажуть, Венгеров, коли працював у Вінниці, мав неабиякий авторитет серед студентів. На його лекції йшли студенти з інших відділів. Коли ж почали його «бити», то серед обвинувачень фігурувало й таке: «створив собі дешевий авторитет у студентів» (здається, слова ректора Ткаченка).

2. Портрет. Ф. З. Яловий створює враження людини позитивної – «обладатєль» рис, надто корисних зараз. Добродушний і «представітєльний» на вигляд, у міру серйозний і глибокодумний, жартівник у компанії (може випити, заспівати, розповісти анекдот). Кожен рік на вступних екзаменах у нього цілі списки абітурієнтів, яких потрібно «протягнути». Каже, що це «ректорові» і «протягає» всіх, кого йому треба, на різні факультети й відділи, бо він член приймальної комісії, навіть відповідальний секретар. Я поставив одній цього року «4». Він страшенно обурився. – «Відповідала на “2”», – кажу. – «Чи хто буде міряти, як вона відповідала? Яка різниця – “4” чи “5”?» – «От чудак, їй-богу! За неї з обкому просили. Візьми й переправ». Так змусив мене переписати відомість (я вирішив не опиратись, враховуючи загрозливу ситуацію, в якій перебуваю).

Усе це дає йому можливість заводити потрібні знайомства, мати скрізь блат. І дійсно: коли треба автобус для екскурсії – є, зал для вечірки – є, машина для виїзду кафедри – є. Усе це для спільних благ. А скільки він має особистих!

У нього виробилось чинопочитаніє. Він розіб’ється в блин, а зробить те потрібне, що від нього вимагається. Тут промовиста така деталь: професор В. С. Ващенко надіслав йому книгу (рукопис) на рецензію. Він, як декан, всучив цю книгу мені: «Треба якомога швидше написати позитивну рецензію. Розумієш, це честь для нашого інституту, що він до нас звернувся».

Цікаво, своїх дітей Яловий послав у російську школу. Чую, інколи говорить з ними по телефону – по-російськи (дівчина, здається, 10 клас кінчає). Дивно, батько – викладач української мови, а говорить з дітьми по-російськи.

Заходжу в деканат. Розмовляє зі мною по-українськи, тут же звертається до Осмоловського, свого підлеглого, говорить по-російськи. Так і зі студентами.

Недавно відбулись профзбори нашого факультету. Виступав по-російськи, хоч і говорив цією мовою погано.

Фактично в цьому плані така й Добржанська, правда, вона без «зв’язків», але абсолютна готовність виконувати будь-які забаганки начальства забезпечує їй постійний пост голови МК.

Як рельєфно на цьому фоні виділяється будь-яка постать, що має якесь національне почуття! Досить просто розмовляти по-українськи і послати дітей в українську школу.

Чи й тут оті знамениті флюїди?!

3. Директор школи № 3 П. Ф. Яндович виступала з доповіддю «Виростимо країні й світу вірних ленінців» на обласних педагогічних читаннях 30 жовтня 1969 року (рос. мовою). У її школі зробили музей Леніна у двох великих кімнатах. 60 учнів-екскурсоводів, рада музею. Усі вивчають спадщину Леніна.

До речі, про цю школу недавно чув відзиви: учні не мають абсолютно ніякої підготовки з математики.

Результат цього ідейного виховання: послали групу студентів на практику, у тому числі колишніх випускників цієї школи. Найбільш неграмотні студенти – випускники цієї школи.

(Василь Горбачук, У вирі подій, думок і тривог. Фрагменти пережитого-передуманого (1966–1973 роки) (Слов’янськ: Видавництво Б. І. Маторіна, 2017), с. 152–153)

Ілюстрація: кафедра української мови Кіровоградського педагогічного інституту, 1972 р. Василь Горбачук – другий ліворуч у другому ряді.