Епізод 153: Дмитро Донцов, 1 червня 1918 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Дмитра Донцова (1883–1973), українського політичного діяча, публіциста, літературного критика, у червні 1918 р. – директора Української телеграфічної агенції:

Біганина і авдієнції. Досі не зовсім розумію, чим міг збудити довір’я Скоропадського. Посту, який мені дав (пресова служба), не шукав.

Хочу дати до друку відозву про автокефалію православної церкви української. В Клюбі «Родина» стрінув Когута, Біляча, Біського, Лоського, Суровцеву. Остання повідомила, що кур’єр до Львова їде щойно завтра. Загальний песимізм. Страйк в міністерствах. Хоч особисто всі, здається, почувають себе добре. Не слідно почуття свідомости великої трагедії, яка розіграється на Україні.

Між іншим був свідком одної комічної сцени в був. царськім палаці, де тепер були міністерства. До мого шефа, віцеміністра внутрішніх справ Вишневського, прийшов Світозар Драгоманов, щоби зголосити свою димісію (був урядовцем в однім міністерстві Центральної Ради), бо не хотів лишатися при «антиукраїнськім уряді гетьмана». При цій сцені Вишневський говорив по-українськи, а Драгоманов по-російськи. Аж я звернув йому увагу, що пан міністр говорить по-українськи.

(Дмитро Донцов, Рік 1918, Київ: документально-художнє видання, упорядник Кирило Галушко (Київ: Темпора, 2002), с. 42–43)