Епізод 465: Астрід Ліндґрен, 9 квітня 1940 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Астрід Ліндґрен (1907–2002), шведської письменниці:

Мир – так, він був! Ні, ні, від миру досі далеко, як ніколи. Я сьогодні так втомилася, що насилу можу писати.

Починаючи від сьогоднішнього ранку, Норвегія перебуває в стані війни з Німеччиною. Данія окупована німцями, що повністю захопили владу, не відчувши спротиву. Телефонний зв’язок із Норвегією перервано, але норвежці ще чинять опір. Формальна причина того, що Німеччина встановила «військовий захист нейтралітету Норвегії», в тому, що британці напередодні, чи два дні тому, замінували норвезькі води, аби запобігти транспортуванню руди з Нарвіка до Німеччини. Але напад Німеччини, безумовно, планувався заздалегідь. Війська поступово розташовуються по всій країні. Берґен, Трондгайм, Осло й багато інших міст було окуповано. Норвезький уряд виїхав у Хамар. Союзники пообіцяли Норвегії миттєву допомогу.

Отже, так чи інакше, Норвегія вже стала полем битви, і серед скандинавських країн залишилася тільки Швеція, де ще не було іноземних військ. «The peaceful corner of Europe» [«мирний куточок Європи»] – ха, ха! Ми чекаємо на загальну мобілізацію, і це, здається, лише питання часу, коли німці забажають «захистити» і наш нейтралітет.

Сьогодні я була в юридичній конторі Рудлінґа, де почула сумну новину. Юрист зайшов і тихо сказав у своїй звичній манері: «Так – це війна, і я не впевнений, чи є сенс усім цим займатися». У мене у всьому тілі застигла кров. Першою думкою було побігти додому до дітей, але, попри все, я сиділа і писала про розлучення та придбання нерухомості. Люди на вулиці виглядають як зазвичай. Ми вже починаємо звикати.

Але як же це кепсько, коли не можеш відчувати радість. Коли у Фінляндії все вщухло і люди знову почали радіти сонцю після жахливої зими й мали сподівання на весну та літо, трапився інший удар, іще нищівніший, ніж попередній. Тепер неможливо планувати наперед більше, ніж на один день. Нічого не можна планувати. Єдине, що можна планувати, – евакуація. Ось таким був цей вечір.

(Астрід Ліндґрен, Щоденники воєнного часу 1939–1945, перекладач Денис Суворов (Київ: Laurus, 2017), с. 19–20)