Епізод 401: Микола Олександрович Василенко, 4 лютого 1984 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Миколи Василенка (1924–2018), українського поета і письменника, у лютому 1984 р. – мешканця Херсона, інженера з охорони праці та техніки безпеки Херсонського виноробного заводу:

У жовтні минулого року до мене на завод якось приїхав редактор обласної комсомольської газети «Ленінський прапор» О. Кукуруза. Він зголосився купити для мене за державною ціною на СТО, де директором його друг, колишній райкомівський працівник Зубашев, шини для автомашини «Жигулі». Задля цього попросив дати йому 240 рублів, завтра він привезе 4 шини. Я подумав: чи не одурить? Але ж він комуніст з великим стажем, член обкому КПУ і бюро обкому ВЛКСМ, редактор партійної газети, то хіба одурить? І я дав йому 120 рублів. Минув день, два, місяць... ні Кукурузи, ні шин. Зустрічі зі мною почав уникати, на телефонні дзвінки не відповідати. Згодом я довідався, що він раніше «позичив» гроші у деяких знайомих письменників і жодному борги не повернув.

Члени добровільної народної дружини (ДНД) винзаводу (8 чоловік) сьогодні мають завдання: спільно із міліцією ходити по хатах і виявляти самогонників і нероб, – людей, які ніде не працюють.

(Микола Василенко, Курай для пожежі, Т. 1, Щоденникові записи 1970–1985 рр. (Київ; Херсон: Просвіта, 2007); http://prosvita-ks.co.ua/books/vasilenko/kuraj/kuraj1984.htm)

Ілюстрація: Микола Василенко з родиною, 1982 р.

Comments

[paserbyp]

Микола Василенко народився 1 травня 1924 року в селянській родині в селі Загорянівка Білозерського району. Ще в школі почав сам віршувати. Підлітком брав участь у художніх олімпіадах, читав свої та Шевченкові вірші. З 15 років друкувався в районних газетах Херсонщини. До війни закінчив 9 класів середньої школи у Херсоні.

Війна застала Миколу учнем Херсонського морехідного училища. У грудні 1941 році німці закрили училище, а через рік - у січні 1943 року під конвоєм відвезли на примусові роботи в Німеччину, в місто Брауншвайґ. У квітні 1945-го , після звільнення американською армією, перейшов в радянську зону окупації і був мобілізований в Радянську армію, в якій служив до 1947 року.

Повернувся в місто Херсон. Ще не встиг Микола Василенко знайти роботу, як його в червні репресували з політичних мотивів і запроторили в табори ГУЛАГу в Комі АРСР. Незважаючи на заборону, Микола Василенко писав вірші (збереглася велика добірка), написав повість «Лаодіка», яку через сорок років (1994) надрукували в альманасі «Степ». У неволі він оволодів англійською (навчали в’язні), перекладав з ориґіналів Байрона та інших поетів.

Повернувся Микола Олександрович в Херсон після звільнення у 1955 році. Працював електриком, майстром, інженером, у 1960 році закінчив Горлівський індустріальний технікум (заочне навчання).
Праця, митарства, гебістські переслідування і попри все – творчість. Завдяки Максиму Рильському кілька його віршів надрукували в періодичній пресі, пізніше в часописі «Україна». А потім упродовж 10 років його не публікували навіть у періодичній пресі. Написане в скляних бутлях закопував на городі. Лише на початку 80-х років почали публікувати його переклади.
Перші поетичні збірки “Небовий ключ” і “Очна ставка” (поезії з ув’язнення) вийшли друком у 1990 році.

З приходом у квітні 1994 року до Херсонського літературно-мистецького гурту "Малючок-степовичок" поет почав писати для дітей і у 1996 вийшла поема-казка "Жариста шабля».

Микола Олександрович в останні роки життя надавав перевагу катренам. В основі багатьох із них прямі відгуки на наше сучасне повсякдення.

Він – автор тринадцяти поетичних збірок, повістей та романів, творів для дітей, книг щоденникових записів. Автор 50 статей з питань літератури в періодиці та літературно-художніх збірниках. Перекладав з англійської, чеської, білоруської, чеченської та інших мов.

1992 року Микола Василенко був прийнятий до Національної Спілки письменників.

Микола Олександрович – перший лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Яра Славутича (2008) за книгу „Курай для пожежі”, лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. Василя Мисика (2000) за збірку ”Жменя дощу” та переклади з англійської збірки творів для дітей „Ключ від королівства”, лауреат Всеукраїнського літературного конкурсу патріотичної поезії ім. Катерини Мандрик-Куйбіди.

За активну громадянську позицію, благодійну та культурно-просвітницьку діяльність рішенням Херсонської міської ради Микола Василенко удостоєний звання «Почесний громадянин м. Херсона».

Микола Олександрович Василенко відійшов у засвіти 8 вересня 2018 року на 95-році життя.