Етті (Естер) мешкала в Амстердамі. Їй було 27. Вона вивчала право, психологію і мови в місцевому університеті. У неї були два молодших брати. Батько – голландець, викладач класичних мов. Мати була єврейкою, втекла від погромів з Росії. Прадід був рабином, але сім’я не дотримувалася юдаїзму. Вона жила життям звичайної молодої жінки: з друзями, таємницями, щоденними клопотами, непростими взаєминами з батьками, заплутаними стосунками з чоловіком, якого шалено кохала і який був набагато старшим за неї (їй було 27, а йому 55), але подальші трагічні події зробили з неї надзвичайно цілісну й гармонійну особистість. Страх, хаос і ненависть, які превалювали довкола, вона дивовижним чином зуміла перетворити на любов у своєму серці. Свідченням цього й є щоденник, який вона почала вести у березні 1941 року.

У 1942-му Етті працювала в пересильному таборі Вестерборк. Невдовзі вона й сама разом з батьками потрапила в цей табір. У вересні 1943-го родину депортували в Аушвіц, де вони всі загинули в газових камерах. Етті було лише 29. Друзі пропонували їй утекти, переховатися, але вона відмовилася. Вона теж прагла «бути зі своїми».

Її життя останніх місяців – суцільне служіння людям. Вони казали їй, що вона вміє все «повертати яскравим боком», але ці слова їй не подобалися, так само, як і здавався їй огидним вислів «віднаходити в усьому позитив».