Епізод 351: Семен Ковальчук, 16 грудня 1965 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Семена Ковальчука (1942–1981), українського поета і журналіста, у 1965 р. – студента історико-філологічного факультету Дніпропетровського університету:

Останніми днями облишив писанину. Читаю «Літературну Україну», «Українська мова і література в школі» та інші періодичні видання. Читаю і перечитую Симоненка, Вінграновського, Драча. По мені, то Василь Симоненко – це взірець для тих, хто в шістдесяті роки нашої доби взявся за віршотворення. До цього ж слід додати розкішної співучості Вінграновського і сміливих дерзань Драча. Здається, що саме цього потрібно молодим: глибоких роздумів Симоненка, найпросторішої наснаги Вінграновського, найкрилатіших пошуків Драча.

Цілком правильно зауважує мій друг, що «тупцюватись на одному з цієї “трійці” – значить, навмисне рости під гранітною стіною невідомості, на згубу можливій розкішній кроні таланту». Думаю, що й «не на них світ зійшовся». Необхідно пізнавати і глибоко аналізувати якомога більше з того, що видобула світова прогресивна думка.

Хоч вік двадцятий, та мозок наш не електронно-блискавичний. В цьому лиш і причина роздратованості – як мало прочитано, запам’ятовано!..

Студентство і лірика поки що не до речі, та й часу немає записувати про все.

Надворі мороз, а снігу ніяк не діждусь... Сиджу в читальному залі. Буду вчити німецьку мову й основи теорії літератури.

(Семен Ковальчук, Віддайте мені мене...: поезії, проза, листи, щоденники, спогади, переднє слово і упорядкування Таїси Ковальчук (Дніпро: Ліра, 2019), с. 391–392)