Епізод 270: Александер Прусевич, 26 вересня 1939 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Александра Прусевича (1878–1941), польського історика, музеєзнавця, у 1939 р. – мешканця Львова, керівника Етнографічного музею:

Зранку зібралася наша музейна компанія. Т. Щиґельський, кустош Музею Національного парку в П’єнінах, І. Сівекувна, асистентка Козловського з праісторії, жінка-лікар і совєтські офіцери, і влаштували співочий концерт. Співали українські та російські пісні, а потім польські народні, ґуральські та ін.

Прийшов Козловський, сказав совєтським офіцерам, що це він зірвав мені з дверей табличку, написану російською: Народний Музей – Відділ Культури, і що він кол. польський міністр з аграрних реформ, а потім кол. прем’єр, вони пішли перевіряти його документи, він показав їм своє особисте посвідчення, а потім іронічно додав, що не знав, що совєтське військо займається політикою, і відразу ж совєтські офіцери доставили його без шапки автом до якоїсь совєтської військової установи. Потім один з совєтських офіцерів повернувся і сказав мені написати на ім’я начальника Особливого Відділу про те, що Козловський двічі зірвав напис, і про те, що він мені говорив, що жодних новацій тут не слід впроваджувати, все залишиться як було дотепер, чи що не визнає совєтської влади, також зазначити його службові титули міністра і прем’єра польського уряду. Потім знову приїхав автом офіцер, і мене відвезли до цього відділу, який розташовується в будинку колишньої воєводської поліції на вул. Сапєги. В сінях на лавці сиділи Козловський і Поратинський. Я розмовляв з полковником-начальником і розповів, що Поратинського забрали до того авта, яким везли Козловського, за те, що йому вклонився. Потім з’явився якийсь тип і сказав, що з горища будинку Поратинського минулої ночі стріляли в совєтських солдатів. Що стосується Козловського, то він назвав його ворогом трудящих мас. Насамкінець я додав полковникові щодо Поратинського, що стрілянини вночі з його будинку не було, тому що я був на подвір’ї палацу Бєсядецького, де знаходиться будинок Поратинського, крім того, пострілів не чули і сов. солдати, які стояли у нас на варті всю ніч. А до того додав, що Поратинський може й належав до фашистської організації ОЗН, але наскільки знаю, завжди захищав покривджених маґістратських робітників перед Президією.

Потім відпровадили мене до молодого сов. офіцера, який склав протокол, і ми визначили три пункти обвинувачення. Козловський 1) будучи польським міністром з аграрних реформ, діяв на шкоду польським та українським селянам, 2) будучи прем’єром, запровадив т. зв. Славеківську конституцію на шкоду трудящим масам і 3) запровадив ізоляційний табір у Березі, де знущались над опозиційними діячами. Я повернувся додому близько 3 год., а о 5 приїхав молодший офіцер, який укладав протокол, і відвіз мене автом до тієї ж установи. Потім покликали Козловського. Офіцер запитав його особисті дані, а потім про його ставлення до совєтської влади. Він відповідав, що ми не у стані війни з Совєтами, що він не політик, і не може передбачити, як повернеться польська справа після війни. Офіцер, розпитуючи про його діяльність як міністра і прем’єра підвищеним голосом і підійшовши до нього ближче, зазначив, що досконало розуміє і знає про його діяльність з польських газет.

На поставлені запитання у трьох пунктах він відповідав: на перший, що не може пригадати, скільки землі отримали українські селяни – статистику оприлюднено, а цифр він не пам’ятає. На другий пункт про Славеківську конституцію відповідав, що вона не була на користь селян і робітників, а на третій зазначив, що Березу утворили для злочинців, які збройно виступали проти державного ладу після вбивства міністра Пєрацького. Офіцер засміявся і спитав, скільки там було комуністів, той відповів, що за його прем’єрства було 36.

Після того, як протокол записали, а Козловський і я його підписали, офіцер пішов до полковника. Я назвав йому прізвища проф. С. Кота, о. Панася і проф. Ф. Буяка, які як народовці можуть підтвердити і детальніше окреслити політичну діяльність Козловського. Я повернувся додому до 10 год. Поратинського відпустили додому. Козловський залишився.

(Agnieszka Biedrzycka, “«Dziennik z wydarzeń II wojny światowej 1939–1941» Aleksandra Prusiewicza”, Dzieje Najnowsze 4 (2022), s. 226–229. Переклад з польської)